Розділ 5.3

Я була сьогодні дуже задоволена, повчилася, вдома поприбирала. Сподіваюся, що скоро я зможу вже працювати, тому що вебдизайн мені подобається. Раніше я робила успіхи у цій справі, але потім все ж таки обрала гімнастику, спорт. І так і вийшло, що я залишилася там. Тому що на двох стільцях було б важко всидіти. Потрібно вибирати завжди одну справу і лише тоді буде успіх. Мама повернулася з Дашею, водила її на тренування.

- Привіт, мамуль. Що робиш?

- Привіт, моя маленька. Працюю, а ти вже потренувалася?

- Так, мені дуже подобається на танцях.

Я була задоволена , що вона в мене така активна і їй подобається активний спосіб життя. Дітей треба з дитинства скрізь віддавати, щоб вони потім могли вибрати собі те, чим вони хочуть займатися в майбутньому. Мені було важливо, щоб вона була задоволеною і їй подобалося її життя. Ми з мамою все зробимо для неї, для нашої малої.

- Давайте тоді сідати їсти?

- Давай, дочко. Наготувала так багато, смачно пахне.

- Так, захопилася я сьогодні, багато чого переробила.

- Правильно, треба займатися всім, що тільки можна, щоб було не сумно. Так, Дашунь?

- Так, бабусю.

- А в тебе як день пройшов?

- Ой, чудово, Діан. Вікторович, до речі, вже вимагає, щоб ми одружилися.

- О, то це класно. То що ти надумала?

- Та не знаю, треба ж організувати весілля, витратити час на те, щоби все прописати. Хочу, щоб було все продумано. Але без зайвого шику.

- Ну то я допоможу тобі, якщо такий чоловік кличе заміж, то звичайно треба йти, мам.

- Так, гадаю, що треба. Отже, допоможеш мені все організувати, якщо ти не проти. Ти, до речі, схвалюєш Вікторович?

- Тю, та звісно. Нормальний чоловік, але треба його покликати до нас, щоб ближче познайомитись.

- Треба.

- А так, звичайно, я не проти. Тим більше, це твоє життя. Ти маєш вирішувати з ким тобі бути, тож не хвилюйся з цього приводу.

- Дякую тобі, я дуже щаслива це чути. Дякую, що схвалюєш мій вибір.

- Мам, ну ти звичайно сказала. Це ж логічно, це твоє життя, настав час й для себе вже пожити, не тільки ж ти будеш тільки за мною і Дашею бігати. Побігай за чоловіком уже, а краще нехай він бігає за тобою.

- Він і так багато робить для мене, дарує подарунки й коли ми з ним зустрічаємося, час біжить дуже швидко. Я задоволена тим, що маю.

- Я така щаслива за тебе, мам.

- І я радію за тебе.  Але чому ви з Русланом начебто спілкуєтеся нормально, але так мало?

 - Та а як треба?Ми спілкуємося з ним, як друзі, я не хочу вішатися на нього. Та і якось це буде дивно, тим більше зараз.

- Не знаю, мені здається, що ти перебільшуєш. Бо видно, що ти йому подобається. Треба якось брати справу в свої руки.

- Ой, давай без цих амурних побажань, лайфхаків. Мамуль, все буде нормально, повір. Але поспішати вже точно не буду, ти сама розумієш чому.

- Це так, один раз уже поспішила, та й сенс. Ми поїли всі разом і я вирішила подивитися відео з танцем, який мої дівчатка танцюватимуть.

Мені дуже сподобалося та я подумала, що треба повертатися назад на роботу. Справді, можна допомагати дівчатам, ставити танець. Але не особливо напружуватимуся фізично, треба повертатися до життя. Обдумаю все й прийму потім рішення, потім вже дивитимуся як мені. І звичайно ж своєму лікареві поки не нічого говоритиму, тому що вона точно буде проти. Але я розумію, що без того життя, яке я мала до травми, я більше не зможу жити. Руслан побажав мені на добраніч, я була шалено щаслива, що ми спілкуємося.

Я й подумати не могла, що буду з ним знову спілкуватися. Дні пролітали дуже швидко, а я не розуміла, коли Ігор вийде на зв'язок, через пару днів ми маємо зустрітися для нашого розлучення. Мені здається, що якщо він не прийшов уже один раз, то може й цього разу мене проігнорувати. І що мені тоді робити? Я так не люблю коли справа в підвішеному стані, і не туди й не сюди. Ми ніби вже й не сім'я, не пара, але ніяк не можемо розлучитися.

Бо дехто не може ніяк приїхати. Звичайно, він буде морозити мене, щоб не платити аліменти на дитину, і щоб дати мені знати, що він головний і сам вирішить, коли та куди йому їхати. Але мені й не потрібні його брудні гроші, я сама зможу виховати дочку та платити за неї. Мені лише потрібне розлучення і щоб воно не заважало нам жити. Тому що я не бажаю, щоб він спілкувався з дочкою. Не думаю, що він зможе це адекватно робити, після того, що я побачила. Коли він штовхнув дочку, я думала, що зроблю з ним незрозуміло що. Я була готова боротися до останнього, аби він не чіпав її.

Мені одразу стало так погано на душі, але що я можу вдіяти? Я ж не їхатиму тягти його за вуха. Він не маленький хлопчик, він дорослий. Але дорослий дурен. Який робить мені нерви, а потім ще й у Дашки будуть травми. Тому що вона може пригадати той випадок, коли він штовхнув її. Та й без батька рости також не дуже добре. Дівчинці потрібен тато та чоловіче виховання, а не лише одні жінки навколо. Але я сподіваюся, що зроблю все можливе для не. Так що робитиму все, що зможу, поки я жива і в мене є сили... 

Не забувайте підписуватися)