Останній подих

Розділ 5.1

Наступного ранку мене спіткало натхнення, не знаю чого так. Мабуть, вчорашня зустріч з Русланом на мене добре вплинула, ну а як інакше? Він дуже позитивний хлопець й мені з ним було максимально комфортно спілкуватися. Він так легко та невимушено поводиться, мені навіть повчитися в нього треба. Ми чудово поспілкувалися, я була дуже задоволена, що у нас вийшов цікавий діалог. Можливо потрібно частіше зустрічатися з ним, щоб він підіймав мені  настрій?

Я поснідала та вирішила, що сьогодні треба розібратися з Ігорем, далі тягнути нікуди. Тому що я не знаю як все буде далі, але я хочу покінчити вже з цим . Ігор дуже егоїстично себе поводить, я би й ніколи подумати не могла, що він стане таким . Неначе інша людина вселилася в нього, це так жахливо . Мені було дуже не по собі, що так все вийшло з ним, але я не можу пробачити йому те, що сталося. Нехай як сильно він би не благав мене ,я не можу, це не про мене . Я хочу бути щасливою і кохати, Руслан дає мені все те, чого не дав Ігор. Тому я буду знати тепер хто є хто, хоча мені здається люди змінюються, тому навіть вже не впевнена в усьому. Хоча Руся здається мені більш стабільним хлопцем .

- Доброго ранку, дочко. Як спалося?

- Нормально. І тобі доброго ранку.

- Вчора була така задоволена, я така щаслива, радію за тебе. Він молодець.

- Так, дякую. Є таке, мам. Вчора було класно, а сьогодні буде не дуже, я так думаю.

 – Чому? - мама не зрозуміла, - Ти за Ігоря? Я можу поїхати з тобою, хочеш?

- А Дашка?

- Поїхали разом, будемо твоєю групою підтримки.

– Ой не знаю, думаю, що розберуся сама, дякую. Наберу його зараз і потім поїду, якщо все гаразд.

- Думаєш, що він візьме слухавку?

– Не знаю, звідки мені знати? Можливо й ні, він такий дивний. Ти ж бачиш, він робить, що хоче.

- Коли ти розкажеш Руслану, що ти вже не з Ігорем?

- Мам, не думаю, що це найважливіше зараз. Це може зачекати, і не зрозуміло, що між нами. Тож не думаю, що треба вже йому про це швидко розповідати.

- Воно то так, але рано чи пізно він дізнається правду, ти так не думаєш?

- Ну звичайно, але це треба розповідати, коли у нас справді вже точно щось проясниться. А поки що не бачу жодного сенсу.

- Ну тобі звичайно видніше, але сподіваюся, що ти зробиш правильний вибір.

- Ага, я вже зробила його, коли обрала Ігоря. Ти сама розумієш, що це був явно не правильний вибір.

 - Так, це так і є. Я тобі говорила, що це не правильно, але ж ти не захотіла тоді мене слухати. Ось тепер так і вийшло, що мати мала рацію, бачиш.

- Так, але не треба прямо постійно мені про це повторювати, добре?

- Звичайно, я ж не бажаю тобі зла та не хочу довести, що я мала рацію і тільки мене треба було слухати. Просто вийшло дуже погано для тебе.

- Так, але до травми Ігор не причетний.

- Тепер ти його ще виправдовуватимеш чи що?

- Ні, просто кажу , як воно було. А так, звичайно ж ні, я розумію все. Мені справді дуже добре проводити час із Русланом. І я бачу, що подобаюся йому.

- Так, це дуже помітно, а як він дивиться на тебе, як і тоді, в перший раз. Але навіть із більшим інтересом.

- Так, може так і є. Я не сперечаюся, що витратила свій шанс, але тепер я стала іншою. І розбиратимуся зі своїми проблемами, та й ще на додаток з болем.

- Ну, це вже був твій вибір, тут ніхто не винен. Але я тебе підтримаю, дочко. Тому що це твоя улюблена робота, і ти робила те, що тобі в кайф. Ти інакше би й не могла, це ж усім ясно. От я скільки років тренувала, і ніколи не було навіть думки покинути свою діяльніст, це передалося й тобі. Спочатку я змушувала тебе ходити на тренування, а потім ти сама зрозуміла, що це твоє покликання, твоє життя. Хіба я не правду кажу?

- Так, все нормально, тепер робитиму все більш продумано.

- Правильно!! Я завжди буду поруч.

Мама сьогодні з Дашею поїде гуляти в парк, а потім вдома будуть робити розвиваючі зайняття. Ну а я пішла телефонувати до Ігоря. Всі при своїх справах будуть.

 Знайшла його номер і тремтячою рукою натиснула виклик. Йшли гудки... нічого... нічого. А потім він таки взяв трубку.

- Привіт, що хотіла?

- Привіт, що за тон?. Ти де зник? Я телефонувала тобі. Ти проігнорував нашу зустріч, забув?

- Так. Коли наступного разу треба йти? Нормальний тон, а що ти хотіла?

 - Нічого.  Треба було сходити на минулому тижні ще. Але ти слухавку не брав.

- Так, давай без ниття. Вирішимо пізніше це питання, я поки що зайнятий. 

- Ти нормальний ? Коли? Ми дорослі з тобою люди, а ти відтягуєш час. Це не серйозно, Ігоре. 

- Давай я тобі зателефоную на днях, добре? Поки записуй нас на якийсь там день, зв'яжемося пізніше. 

І він кинув трубку, ну це взагалі капець....

 

Підписуйтеся, буду вдячна) 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше