Розділ 4.2

Сьогодні той день, коли ми зустрінемося з Русланом, я налаштовувалася морально. Я не переживала, але може ще й рано хвилюватися, бо ми домовилися вийти надвечір. Був ранок, я пішла робити сніданок, заварила нам каву з мамою й сіла почитати трохи книгу.

- Доброго ранку, доню. Як спалося?

- Нормально, добре. А ти як?

- Теж не погано. - мама пішла та випила вітаміни.

Так, ці таблетки та вітаміни їй доводиться пропивати іноді після її травми. Але в неї хоча б болі більше немає. Я щаслива, що у неї не така жорстка травма була, як у мене. Точніше, не такі наслідки. А в мене ось пішло все по повній програмі, так сказати. Я не очікувала, що зі мною взагалі може трапитися таке. Це був біль для мене, тому ця ситуація мене вибила із колії. Але я не складатиму руки, йтиму далі й робитиму все, щоб дати краще життя собі та Даші.

- Я вже заварила тобі каву, сідай.

- О, дякую доню. Мені дуже приємно, моя донечко. - мама обійняла мене.

- Так, твоя ... Дашка ще спить?

- Так, ще рано, через годинку піти будути її та поїдемо гуляти?

- Можна. Я з Русланом на вечір домовилася.

- О, вітаю. Бачиш, все налагоджується, тож не хвилюйся. Думаю, що у вас все вийде.

- Ой, та я поки не загадуватиму наперед, буде, що буде. Мені здається, що навіть просто зараз ось так зустрітися та поговорити, це вже буде плюсом для мене. А то спілкування справді не вистачає зараз. Я зробила паузу, а потім задумалася, що мама, можливо, подумала на себе.

- Але я не про вас із Дашею, з вами мені добре. Просто не вистачає друзів...

-Так, я зрозуміла, чого ти виправдовуєшся. Діан, я ж тобі й говорила саме про те, що одна справа ми, ми твоя родина. Ти й так будеш з нами. Тобі треба зараз повертати те спілкування, яке в тебе забрав цей Ігор!! Він просто забрав у тебе твоє життя. Взяв й забрав, так не роблять справжні чоловіки. Тож я дуже рада, що ви з ним розійдетеся.

- Та якби так все було просто, поки що він мовчить і незрозуміло, де зник. Я не знаю, що робити зараз.

- Ну так може, він перебуває у шоковому стані. Ти ж сама бачила, що він тобі влаштував, як повернувся додому. Це добре, що я була вдома і закрилася з Дашою у ванній кімнаті. Не зрозуміло, що в нього було в голові. Я так тоді за тебе злякалася, та за Дашку теж,  я думала, що він незрозуміло, що зробить, було дуже страшно...

- Ні, Ігор занадто боягузливий, щоб зробити дещо погане. Але на нього тоді найшло, так...жорстоко було, мені стало ніяково після тієї зустрічі. Звичайно, досі проходить мороз по шкірі, як згадаю той день. Але я щаслива, що все пройшло. І буду ще більше щасливішою, коли ми розлучимося. Мені дуже не хочеться бачити його, але ти сама розумієш, що доведеться це зробити.

- Так, але нічого страшного, я думаю, що в тебе все вийде. Я поруч, та й Дашка не дасть тобі пасти духом, отповір.

- Це я й так знаю, я дуже щаслива, що ви в мене є. Адже справді без вас я би  нічого не змогла досягти. Мені дуже пощастило. 

 - А ми радіємо тому, що ти у нас така гарна та розумна дівчина. Справжній боєць, правда?

- Ну, мабуть ... навіть не знаю, що відповісти. Мені ніяково, якщо чесно. Тому що я думала, що все буде чудово в мене. Така наче класна сім'я ніби була, а потім я зрозуміла, що це просто ілюзія і не більше.

- Ну вже так сталося ... нічого страшного. Тут ти пішла в матір, що від початку не вміла правильно вибирати чоловіків. Це моя вина, я не дала тобі те поняття, як треба поводитися з ними й не давати в образу.

- Та я начебто і не давала себе в образу, просто раптово Ігор став іншим і все.

- Він і був таким!! Діаночко, ти просто була сліпа та не бачила, що він не хороша людина. Просто вирішив використати тебе.

- Мам, ну не перегинай палицю. Він любив мене, а потім його просто понесло.

- Ну, може й так, але мені Руслан завжди більше подобався. Тож я задоволена, що ти йдеш сьогодні з ним на побачення.

- Ага, але це не побачення, а просто дружня зустріч. Посидіти, як з подругами, але з другом.

- Ну хай буде так, аби все у вас вийшло.

- Так, не починай.

- Я і не починаю, просто хочу, щоб на твоєму обличчі завжди була посмішка, думаю, що ти заслуговуєш на це, вірно?

- Так, але треба пройти ці проблеми, щоби щось вийшло.

- Так, згодна. Але ти явно гідна кращого і не розумію, за що вони тобі були дані ці випробування.

- Не важливо, отже, треба було так .  Я не замислююся вже над цим. Тому що так можна збожеволіти, мам.

- Гаразд, ми тоді що робитимемо сьогодні?

- Думаю, що поїдемо з малою погуляємо, а потім я вже поїду. А ви робитимете уроки?

- Так, ще трохи лишилося.

У малої буде місяць канікул перед школою, тому треба зараз додавати все, щоб відсвяткувати випускний у садочку та на підготовчих курсах. Вона в мене молодець, тому заслуговує на найкращий день народження. Вона в мене така розумниця, на свої роки. Я дуже щаслива, що вона вміє радіти з усього і їй багато чого цікаво. Це точно моя дочка. Вона настільки позитивна в мене, мені здається, що немає більше такої дочки ні в кого.

Вона як сонечко ясне, як вийде вранці, так і радує мене і маму весь день. От без перебільшень. Я така щаслива, що вона є в мене. Це єдине, що класне в мене залишилося від Ігоря. І зовнішність моя і все інше, чому я дуже радію. Тому що якби вона була копією його, то думаю, що мені довелося туго. Коли я дивилася на неї, то не думала за нього. Я вирішила сьогодні не робити особливо нічого вже, а провести час з малою та з мамою. Ну а потім із Русланом, мені здається, що цей вихідний має бути класним. Погодка радувала, і я була рада, що не так все погано. Може, скоро вже вийде й в мене щось, в особистому житті.

- Мамо, доброго ранку...

Мала прибігла до мене.

-Доброго, ти виспалася?

- Так. А де бабуся?

- Пішла в гості до сусіда, скоро повернеться.

Я була дуже щаслива за маму, що вона розквітла, коли почала зустрічатися з цим чоловіком. Можливо якось треба запросити його до нас на чай, треба запропонувати мамі. Сподіваюся, вона буде не проти. Тому що він мені здається досить інтелігентним та цікавим чоловіком. А мамі тільки в плюс буде те, що ми потоваришуємо і всі будемо нормально спілкуватися.