Розділ 3.3

 - Мила, все буде добре, ось побачиш. Я справді думаю, що Руслан просто зайнятий. А ось Ігор звичайно ще та сволота!! Не можна було так чинити з тобою, ти все робила для нього, для сім'ї!! А він так вчинив із тобою, ніби ти ніяка!! Ганьба йому за таке. Як взагалі можна кинути рідну людину в такій ситуації, я не розумію.

- І я не розумію, але що ж робити, таке життя. Ти ж бачиш сама, що він вирішив, що це нормально так чинити. Він навіть не перепрошував, я теж шокована цим. Мені здається, що я зробила правильно, і Дашка мені потім дякую за це скаже. Думаю, що так і треба чинити з тими, хто кривдить тебе. Я поки що задоволена тим, що зробила.

- Ну і молодець, не треба шкодувати про те, що було. Я впевнена, що в тебе ще все вийде, дочка. А я буду поряд і допомагатиму стільки, скільки це можливо. Повір, я не кину тебе в біді. Головне, що ми разом, я рада, що маю свій дім, і ми можемо бути тут.

- Так, мамусь. Ти моя підтримка, я дуже рада, що ти є в мене. Думаю, що ми впораємося.

- Що твій лікар сказав, коли наступного разу до нього?

- Та він не сказав, я ж казала, він просить, щоб я не відкладала на потім і їхала лікуватися за кордон. А я поки що не хочу.

- Ну чому? Гроші ж є, я можу тобі позичити, якщо в тебе нема. Та яке позичити, я просто тобі віддам. Дочко, поїдьмо, всі разом будемо. Якраз розвіємося.

- Ні, поки що я не готова морально, не знаю, чому. Я хочу відсвяткувати день народження малої, повернутися на роботу і якось упорядкувати свої думки. Не готова поки що віддавати таку суму на операцію.

- Але ж це твоє життя, від нього залежить його якість, ну ти чого?

- Я розумію, мам. Але поки що думаю якось так переб'юся. Не хочу я поки що нічого.

- О, ну це в тебе вже депресія починається, дочко. Дивно, літо надворі, чудова погода.

- Так, і у мене травма довічна, теж чудово.

- Ну, це вже таке, нічого страшного, все буде нормально, я ж тобі кажу. Я буду поруч.

- Я розумію і дуже вдячна тобі за це, мамусь. Але якщо що піде не так, хто з Дашкою буде?

- А я? - вона затихла ..., - Ну так, я розумію, що я вже не молода. Але з чого ти вирішила, що в тебе піде щось не так?

- Тому що таке життя, чи мало, що може там статися. Я не можу ж знати, так що давай поки що напевно почекаємо.

- Не знаю, мені здається це дурістю. Куди далі, Діан. Ти робиш дурницю. - вона встала і почала збирати все зі столу.

- Все нормально, не хвилюйся за мене.

- Ось саме такою безвідповідальною поведінкою ти підставляєш свою дочку. А не тим, що поїдеш на операцію і зробиш все можливе від себе! Я не впізнаю тебе, Діан.

- Мам, я просто втомилася ... ось і все.

- Так, я теж втомилася, і втомлювалася раніше ще більше. Але виховала тебе і не дала собі скласти руки на грудях. Твій тато думаєш сильно брав участь у нашому житті? Він що тобі так багато чого дав?

- Мам, ну не починай .... його вже і так немає.

- Так, я розумію ... я любила його, а він .... добре. Закрили тему.

- Ну ось.

Наступного ранку я вирішила поїхати в магазин і заїхати до себе в студію. Мама теж іноді їздила у свою, але сьогодні була вдома, і після занять у малої забрала її . Вони поїхали гуляти до парку. Погодка була чудовою, була п'ятниця. Завтра можна поїхати разом кудись погуляти.

Я почала згадувати свої навички веб-дизайну, сьогодні вже другий день робила роботу. Може, й візьмуть кудись, буду тільки рада. Зайвими гроші зараз не будуть. У моїй студії активно продовжувалося спортивне життя. Дівчата радісно зустріли мене і підбігли всі обійматися, коли я увійшла до зали.

- Мої гарні, я так скучила.

– А коли Ви вже вийдете на роботу? Як ви?

- Вже краще, думаю, що з осені вийду, ще кілька місяців потерпіть і все буде.

– Ох, так довго.

- Ну у вас і так трохи вже спрощений графік на літо, тож відпочивайте і набирайтеся сил.

- Гаразд тоді, Ви теж. Ми до Вас у гості якось заїдемо ще раз.

– Давайте, я не проти.

Мій настрій став кращим після зустрічі з ними, а дорогою додому, задзвонив мій айфон. Я взяла його, щоб подивитись хто там. І була знову здивована, то був Руслан. Не минуло й пів року, проте він подзвонив і це головне. Але я вирішила передзвонити йому, бо за кермом не любила розмовляти. Головне не забути...В мене повертався біль. 

Буду вдячна вам за підтримку, підписуйтеся) Дякую, що зі мною.