Розділ 2.4

- Діан, це ти? - я почула голос звідкись здалеку.

Обернулася і спочатку не зрозуміла, хто до мене звертається, і чи взагалі це до мене? А потім зрозуміла, що так, мене звали .... і я побачила в овочевому ряді Руслана. Ну і ну, він так змінився, став кращим, але я впізнала його. Він йшов до мене, а я думала про нашу розмову сьогодні з мамою. Тільки згадали його й ось він! Може слова й думки все ж таки матеріальні? Тому що як це ще пояснити, я навіть не знаю. Не можу зрозуміти як так вийшло? Так багато людей у ​​магазині, а він побачив мене серед усього цього натовпу.

- Привіт. - відповіла я й дивилася далі на нього мовчки.

- Як твої справи? Так давно не бачилися, добре виглядаєш.

- І ти теж, прямо не впізнала тебе. Я теж нормально, дякую. А ти що, скупляєшся?

- Так. А ти на велику закупку зайшла?

- Так, на тиждень купую продукти.

- Ого , молодець. Запаслива. Це правильно. Як ти взагалі? - він був вищий за мене.

- Я ? Нормально.

- А що так сумно? Точно все добре?

- Так, просто не очікувала тебе побачити. А ти як?

- Та ось працюю, свій бізнес. Заїхав на вечерю щось взяти, бо люблю готувати вдома. Сам живу, й приходиться собі готувати, от.

- А зрозуміла.

– Як там Ігор?

Я зависла, ну й що мені сказати? Він тут так все відкрито мені розповідає... навіть сказав, що холостий. З чого він такий відкритий зі мною? Пам'ятаю, що він на мене образився тоді, ще коли я не була вагітна Дашкою. Та й після того, як я народила, він кілька разів робив спроби завоювати моє серце. Але ж я дівчина пристойна, вже дружина та мати, куди це я піду наліво? Ні, й ще раз ні.

- То що? Ау, Діан ... давай допоможу тобі, а то ти напевно багато продуктів набрала. І чого Ігор не допомагає тобі все це носити?

- Та він же працює, а я вихідна сьогодні ... мені не важко.

- Зрозумів. Ну, привіт передаси. Слухай, треба буде якось зібратись усім разом, так?

- Не знаю ... можливо... а ти хочеш?

- Так, адже ми колись дружили всі... так що думаю буде непогано, можна покликати спільних друзів.

- Та багато хто вже роз'їхався, а інші мають сім'ї й вже не особливо можуть зустрічатися.

- Ну так може ми якраз і зберемо, так?

- Так, можна буде спробувати. Так, а ти там же працюєш?

- Так, я ж кажу, та сама сфера, мій бізнес. Пам'ятаю як у нас з Ігорем не вийшло свій бізнес побудувати, але зате я потім зміг досягти висот...а він далі пішов кар'єрою? Виріс?

- Ага. Гаразд, пішли, бо там черга.

Я була трохи загальмована, але нічого не могла з собою зробити... я розумію, що напевно збоку здавалося, що я трохи не в собі. Але річ у тому, що це так ліки діяли на мене, вони мали заспокійливу дію ... та я не розуміла, що мені відповідати Руслану, адже він так раптово з'явився і почав ставити купу питань. А він то не знає, що зараз у мене в житті відбувається, та й взагалі мені не хотілося зараз особливо з кимось розмовляти й радіти життю ...

Взагалі не було на це ніякого настрою. Сподіваюся, що він не образиться на мене, але я ось так не можу просто стрибати від радості, тим більше, я відчула, що біль почав повертатися... треба терміново їхати додому,  випити таблетки.Чому я їх не взяла із собою? Потрібно брати їх, бо ось так раптово стане погано і що тоді? Я навіть додому не зможу доїхати, тому що стане погано в дорозі.

- Слухай, ти якась не товариська, що трапилося? Говори, може, я зможу допомогти тобі?

- Ні, все нормально .... Руслане, вибач. Просто я трохи завантажена останніми днями, ось тому в просторі...а так все нормально.

- Ну тоді добре. Сподіваюся, що у вас все добре?

- Так. 

Не думаю, що так треба все розпитувати, мені було якось не приємно. Ми ж тільки побачилися, а він уже хоче все знати. Треба потроху запитати одне, потім інше через деякий час.

- Ти стала іншою.

- Якою?

- Красивішою стала.

- А, я думала ти скажеш, що стала злішою. - я засміялася.

- А, ні... я ж розумію, що у кожного з нас у житті бувають складні періоди в житті. - він усміхнувся. Я дивилася на нього і розуміла, що мама мала рацію ... адже він так асвітла людина, яким був, таким й залишився. Жаль, що я не розглянула тоді, який він. Я думала, що він буде не таким впевненим як Ігор, от я і обрала останнього. Тому що це був такий мачо, це мені так здавалося. За ним бігало купа дівчат, але вибрав він мене. Наче кастинг пройшла, от дурна. За Русланом теж була черга, але він бігав за мною, навпаки. А я не змогла відповісти йому взаємністю. Ось так і вийшло, що ми бігали один за одним. Тупо, звичайно, що ось так все вийшло. Але вже так, як було. Ми вийшли з магазину і я повезла візок до своєї машини.

- Давай допоможу. - він узяв візок і повіз. - Куди?

- Он до тієї червоної.

Ми підійшли й він почав допомагати вантажити мені.

- Ігор подарував?

- Ні, Руслане. Я сама собі багато чого купувала та купую. Ти не знав?

- Вибач...просто думав, що це нормально, коли чоловік дарує дружині машину.

- Це так. Але сама купила, й дуже цьому рада. Що нікому і нічого не винна. - блін, я зараз хоч не спалилася? Тому що я так грубо відповіла. Не треба було в такому дусі розмовляти.

- Гаразд, може тоді обміняємось номерами, та я поїду на роботу далі?

- Можна.

- Дивлюся, що ти поспішаєш. Краще у приємнішій обстановці тоді зустрінемося, так?

– Давай так… – я закрила багажник і подивилася на нього.

Він попросив телефон, щоб записати свій номер.

- От тепер на зв'язку.

- Добре, дякую тобі, що допоміг. Вибач ще раз, просто поспішаю і ніколи.

- Я розумію. Я теж поїду, всім привіт. Бувай. - він обійняв мене. Я теж відповіла йому обійманням, але навіть не очікувала, що він це робитиме. Якось так активно і все оперативно він робив, що я просто не встигала за ним.

- До зустрічі, вдалого дня. -і він пішов.