Розділ 2.2

Через дві години ми вже наговорилися, я вже й посміялася й поридати встигла, не змогла я стримати своїх емоцій. Ну що ж поробиш, зате вони мене надихнули й сказали, що через пару місяців чекають бадьорої та повної сил. Відповіли, що всіляко допомагатимуть. У мене зараз в студії були зайняття, я попросила старших дівчат підмінити мене, ну ще й у мене була одна тренер. Я була рада, що заробіток йде, та й  вони без діла не сидять. Для гімнасток день без тренування, це вже дарма втрачений день. Так як були канікули, літо, я вирішила, щоб вони не проводили час даремно. Я  зробила тренування щодня, крім неділі. Нехай в цей день витрачають на себе та на родину. Це важливо, тим більше, що зараз я це зрозуміла як ніколи. Увечері я вже була без сил, випила свої таблетки та заварила каву. За годину вже приїдуть мої, треба щось приготувати.

А потім піду в сад пройдусь. Не хочу вже сьогодні виходити нікуди. Задзвонив телефон, це був Ігор!! Ну й ну, треба... пропажа вийшла на зв'язок. Я взяла слухавку, хоч не хотіла з ним розмовляти.

– Привіт, та й де ти? - він спокійно розмовляв зі мною.

- Вітання. Коли ми йдемо на розлучення, ти налаштувався? - я теж черство спілкувалася з ним.

- Ти справді хочеш розлучитися?

- Так, Ігоре. Ти можеш робити те, що хочеш, йди собі гуляй. Якщо половину моїх грошей за квартиру навіть затиснеш, то я не буду засмучуватися. Тільки прошу поїхати та написати заяву, й більше не чіпай нас.

- А Даша?

– А що Даша?

- Я хочу бачитися з нею хоча би раз на тиждень.

- Ні, я не дам тобі навіть раз на пів року, бо ти неадекватний. Ти забув, як штовхнув дитину? Чи нагадати тобі?

- Пам'ятаю... вибачте мені, на мене найшло. Зустрінемося та все обговоримо? – він раптом став таким милим. Але ні, я вже налаштована рішуче і більше на ці його спектаклі не поведусь.

– Ні, Ігоре. Все скінчено. Пропоную вибрати день і поїхати на розлучення. Я тебе не хочу ні бачити, ні спілкуватися з тобою. Адже я зараз із проблемним здоров'ям, у тебе є коханка, ну ось і йди до неї. Чекаю на відповідь у повідомленнях. - я кинула трубку.

Він ще телефонував, але я поставила на беззвучний та ігнорувала його дзвінки, хай собі котиться лісом. Я не хочу з ним розмовляти та, тим більше, бачити його. Дочку йому не віддам і навіть бачитися не дам. Тільки на розлученні побачимося і бувай. Я так легко себе відчула, ніби все життя йшла до цього, мучилася ... а тут оп! І зробила те, про що так довго мріяла. Я була дуже задоволена, що мені це вдалося йому висловити. Приїхали мої рідні, я так була рада їх бачити. Мій біль після прийняття пігулок пройшов, я звичайно випила вже більше сьогодні, ніж мала. Я не знаю, що так вплинуло на мою спину, але вона дуже боліла. Мамі я, звичайно, цього не розповіла, тільки про розмову з Ігорем.

- І що ти думаєш, він дасть добро на розлучення?

- Думаю що так, а куди йому подітися? Якщо ні, то звертатимуся до суду, і дитину я точно йому не віддам.

– До речі, з приводу Даші, може, це вже перебір, він же не хотів. Я згодна, що це тупа відмазка. Але ж вона питатиме, де татко. Діан, давай може раз на пів року?

– Не знаю, я подумаю над цим. Але я боюсь йому віддавати її. Хіба що під моїм наглядом.

– Ну чи так. Це ж стрес для дитини, люба... а так я тебе розумію. Просто твій батько не хотів бачити вас ... я тут ні до чого. А ти ось так рубаєш відразу хоча Ігор хоче бачити Дашу.

- Мам, побачимо. Поки нічого не обіцятиму, може, я передумаю. Головне зараз зустрітися і зробити те, що я мала вже давно зробити. А не чекати такого ! – я крикнула дуже голосно та одразу вирішила подивитися, чи не почула Дашка. Але вона мирно спала на дивані.

- Піду покладу її спати. – мама не очікувала, що я так кричатиму.

- Дякую. - я сперлася на руки, мені було так прикро за всі ці роки.

За цю травму було теж так неприємно, що жах... чому так сталося? А чи можна було цього уникнути, чи ні? Я продумувала різні варіації в голові й не знала, що могло бути. А якби було інакше, чи пішла би я від Ігоря, чи ні? Навіщо я взагалі відчинила йому двері, зробила лише гірше. Я думала над цим усім і мій мозок просто лопався від цих думок у голові.

- Ти чого? Діан, так не можна ж.

- Так, Ігор дістав!! Це просто неймовірне нахабство!! Як так можна чинити зі мною? Я ж його дружина, а Даша його дочка. Невже це настільки немає любові, щоб так поводитися зі мною?

- Мила, я ж тобі кажу, він став іншим. Що ти від нього хотіла? Він така людина, його не змінити. Тож давай заспокойся і займайся своїм життям. Роби те, що й робила. Тільки тепер трохи за оновленими правилами.

– Мені не подобаються такі правила життя.

- Ну, ти ж бачиш, що вибирати не доводиться.

- Дуже шкода.

- Так, Діан. Шкода, а ти думала, професійний спорт – це легко? Ні, це не просто.

- Тоді навіщо ти мене туди віддала?

- О, до мене претензії будуть? – мама посміхнулася.

- Ні, просто питаю.

- Ну, бо мене мама віддала, а я тебе. Так воно й пішло, але тобі подобалося туди ходити, тож я й не забирала тебе звідти. Хоча багато кого забрали із цього спорту, діти не витримували. Але ти була сильна дівчинка, ти й зараз у мене дуже сильна. - вона поклала свою руку на мою.

- Мені дуже приємно, що ти зі мною. Що ти є у мене. Дякую тобі за все.

- І тобі дякую, я рада, що ти в мене така хоробра й зважилася на таке рішення.

- Кинути Ігоря? Він зраджував мені ці роки, а я була сліпою . І де ж я крута?

- Ну то забий, ти добра дівчина і дуже гарна, розумна. А він просто дурень, не цінував тебе.

- Але ж він був нормальним.

- Усі ми були іншими, Діан. Людині властиво змінюватися, то що ти хочеш?

- Хотіла, щоб у мене й надалі була родина. Чоловік, який мене любить і підтримує, а не це все.

- Ти й так не в поганому становищі. Думаю, що людям буває гірше.

- Це зрозуміло, я вдячна за те, що маю. Але справа в іншому, що я не очікувала, що моя сім'я так швидко зруйнується.