І ось я роблю сальто, мені здається, що все буде чудово. Я пам'ятаю, звичайно, що у мене була травма спини. Але ж вона була так давно, я вилікувалась і все зараз чудово. Тим більше, я все життя займаюся спортивною гімнастикою. Мені звичайно у двадцять сім років уже час на пенсію, але я хочу дотягнути до тридцятки. Мої учні вже виступили, вони молодці, зайняли перші місця. А ми мали конкурс між тренерами, я так хотіла перемогти.
Ось цю медальку заберу, і піду на пенсію. Хруст ... що це? Неймовірний біль, як болить... Боже. Що зі мною?? Що???Надіюсь, що моя інтуїція мене підводить!!! Зазвичай вона ніколи не підводила мене, але в цей раз я дуже цього бажала!!
- Скоріше лікаря!! – я не бачу нікого, темрява в очах. Мені вже не боляче..я сплю?? Це сон? Уві сні я зробила сальто і виборола перше місце. Але тут... ні. Знов біль повернувся до мене, ох як не приємно.
- Ви як? Ми зараз зробимо операцію.
– Хто? Де я? – я не можу розплющити очі.
Яка операція?? Ні, ні !! Не може цього бути...
- Вводь їй знеболювальні ще, і нехай спить, починатимемо. - і я засинаю, все як в тумані.
Я розплющую очі... білі стіни, де я? Я що в раю? Перша думка була, що я померла. Але ні, не думаю... І тут до мене повернулися спогади та біль у спині. Але не така гостра, як була спочатку. Я в лікарні? Я лежала на лікарняному ліжку, одна в палаті, більше нікого не було. І тут увійшла медсестра.
- Ви прокинулись?? Як самопочуття? - запитала вона і поклала поруч таблетки. - Це знеболювальні, окрім крапельниці.
Я побачила тільки зараз, що я під крапельницею лежу.
- А що сталося?
– Ви не пам'ятаєте?
– Я виступала на чемпіонаті.
- Так... Ви пригнули сальто, але річ у тім, що там була ніби нерівна поверхня, і не дострибнули... мені шкода.
– А чому так було боляче?
- Ну, я так розумію, що у Вас уже були травми спини, і Вам не треба було займатися так активно спортом. Ви впали несильно, але оскільки вже була стара травма, Ви знову відновили її.
- Я що знову не зможу ходити? У мене таке було колись ... я змогла ходити через два роки, дуже довго відновлювалася.
- Не все так трагічно, але Вам тепер майже завжди буде боляче ходити, так що без ліків і крапельниць тепер нікуди.
Що?? Мені буде боляче ходити постійно??
- Як так?? Ви серйозно??... - я не могла повірити в те, що це правда. В те , що це відбулося зі мною!! Та чому ж все так?? Невже я не щаслива ?? Я завжди вважала себе щасливою дівчинкою, яка брала фортуну за хвіст. Я зрозуміла, що ось це тепер точно пенсія. Хіба я могла подумати, що так все обернеться проти мене? Чоловік мав рацію, що не пускав мене?? Тепер він буде тріумфувати, мені навіть від цього було болючіше і противніше. Він же засудить мене. Мій фізичний біль - це квіточки в порівнянні з тим, як він гнобить мене й ображає. Але добре, колись упоралася і зараз зможу, бо я сильна духом дівчина.
Я все зможу і витримаю, до того ж у мене є моя Дашка. Як я не хотіла, щоб Ігор приходив до мене в лікарню, я прям мріяла про це, мені цілком вистачить візиту від мами з дочкою. Але ні, він був із тих людей, які люблять попустити тебе на рівному місці, у нього потім самооцінкв здіймалася до небес. Тому, що він же так говорив, значить він мав рацію. Значить тільки він має право вирішувати як краще мені та нашій родині. Але я так не вважала, він мені став вже давно чужою людиною. Я давно не вважала його частиною моєї родини, у мене була мама та моя донька .
Ну, ще мої друзі, які завжди були за мене і підтримували мене. Також сестра була, але вона жила далеко від нас, в іншій країні. Мої учні теж були мені як сім'я, тому мені вистачало людей, які підтримують та поважають і люблять мене просто так. Я була щаслива, що вони є у мене все. Головне, щоб я не бачила його. Нехай буде проклятим той день, коли я відповіла тобі : "Так".
Я розуміла, що він прийде...Але я не отримаю від Ігоря підтримки, скоріше за все. У нас були вже не ті теплі стосунки, які були раніше. Хоча надія була... І ще мене хвилювало те, як я буду дивитися всім в очі...нещасна каліка...