частина 1

 Колись, давним-давно жив хлопчик який  не мав ні однієї емоції. Він жив у багатій  проте дуже строгій сімї. Мати  була письменницею, а батько був директором юридичної фірми. У нього в сімї було  правило: ніяких емоцій. Кожна емоція була покарана жорстокими мірами.  Хлопчик вважав, що всі інші діти дивні оскільки сміються, плачуть та кричать, що  було для нього чимось неправильним та  занадто гучним. Батьки ізолювали хлопчика від світу з пяти років В чотирнадцять років  хлопчик випросив у батьків перевести навчання з сімейної форми на очне , але у них була лише 1 умова- ніяких друзів, емоцій а тим більше стосунків. Він розумів що йому це не легко буде, тому виріив скривати це все від батьків. Перший день у школі пройшов чудово та він зміг заговорити з однокласником. Так проходили дні, тижні та місяці. Хлопчик зміг влитись у колектив класу та навіть навчився посміхатись й взнати що це дуже приємна емоція. Батьки нічого не помічали, оскільки хлопчик вдома та при батьках був завжди колишнім собою.. За цей час він встиг здружитись з дівчинкою такою ж як і він сам, з такої ж сімї. Надалі вони булиу відносинах та одного дня вирішили піти разом зі школи. Будинок хлопчика знаходився за довгою стежинкою у лісі, тому він не підозрював що його батьки помітять, тому вирушив проводити свою подуру. Провівши , дівчинка зізналась у своїх почуттях та поцілувавши його у щоку, швидко забігла до хати.  Хлопчик стояв у шоці та не розумів що за почуття його переповнює з середини. Приийшовши додому, хлопчик  так же себе поводив як і раніше, проте мати щось запідозрила, оскільки через вікно бачила що хлопчи ідучи додому на дол секунди посміхнувся. Так продовжувалось місяць чи два, і цей час вони зустрічались та після школи добре проводили час,мамі він казав що просто затримують після уроків або що йшов другою стежиною. Аж поки хлопчик не зайшов на територію знову з легкою посмішкою, проте зайшовши до хати знову став минулим собою. Їй це не спродобалось та вона вирішила перевірити чи їй це не примарилося. Наступного дня після школи во на прїхала після уроків “забрати сина”. Під’їхавши до школи вона побачила на виході як її син іде посміхаючись з однокласницею, і вирішила не попішати та проїхатись за ними. Вже доїхавши до під’їзду, вона побачила як її син цілує ту дівчину та зрозуміла що він в цьому місті не затримається.Прийшовши додому хлопчик замітив що всі меблі були накриті білими простинями та батьки на другому поверсі збирали валізи, коли хлопчик піднявся вони навіть не дивлячись на нього сказали бездушним тоном “збирай речі, переїжаємо через 2 години”. Хлопчик дуже здивувався такому різкому рішенню. Проте не задаючи питань пішов збирати і свою валізу. Зібравши її, він згадав що не може так просто поїхати не попрощатись з тою самою. Він швидко вибіг з кімнати та побіг на низ коли батьки йому навздогін кричали “куди ти біжиш? Ми виїжаємо скоро”він ігнорував та біг щосили стежинкою до неї.  Прибігши він сказав що це остання година його перебування у цьому місті і поклявся що приїде ще зовсім скоро. Дівчинка слухаючи його зі сльозами на очах потянула його за футболку та поцілувала. Це був їхній останній поцілунок на найближчі 5 років.

чи був це отанній поцілунок?