Розділ 3. Руїни

— Відновлення завершено, — відзвітував ШІ.

Я повільно розплющив очі. Свідомість іще була затуманена, думки збиралися із запізненням. Я спробував підвестися й озирнувся. Лабораторія. Відновлювальна капсула. Усе стало зрозуміло — спрацювали директиви безпеки. ШІ повернув тіло в безпечне місце.

Я пробігся поглядом по моніторах. Показники організму в нормі. Це тішило. Принаймні фізично я був цілий. У горлі пересохло, відчуття дивності не зникало, але справа була не в тілі. Щось змінилося глибше.

Я вибрався з капсули й сів у своє крісло перед моніторами. Тут я завжди почувався комфортно. Навіть тоді, вперше — ще до того, як це місце стало моєю особистою лабораторією. Коли все це називалося закритим національним проєктом «Бункер 11».

Я вивів інфографіку та зведення по лабораторії й зовнішньому середовищу. За кілька хвилин думки остаточно прояснилися, і я повернувся до подій.

ШІ не став тягнути:

— Новий сегмент знань інтегровано.
— Цивілізація: Аераліф.
— Причина загибелі: внутрішня фрагментація влади.

— Вони знищили себе самі? — пробурмотів я. — Не війною. Контролем.

Я подивився на свої руки. Вони не тремтіли. Ані страху, ані здивування. Лише ясність. Я відчував, що змінився. Став ближчим до того стану, який, можливо, потрібен цьому світові.

ШІ продовжив звіт:

— Отримані знання на поточному етапі розвитку мозкової діяльності та органів чуття становлять загрозу для організму. Повна передача неможлива. Прийнято рішення про поступову інтеграцію та використання лише в екстрених ситуаціях. Наразі інформацію збережено в системі ШІ.

— Зрозуміло, — тихо сказав я.

І сам цьому здивувався. Я мав би злитися. Вимагати доступ. Звинувачувати ШІ у привласненні даних, які могли змінити світ. Але цього не було. Істерика не мала сенсу. Навіть одне використання навички призвело до перевантаження. Якби не ШІ та його протоколи, я би вже був мертвий.

Факт був простий: зараз я не готовий. І в цьому не було чиєїсь вини, окрім моєї.

Питання було в іншому — як стати готовим. Я надто вірив у свій розум, аналіз і підготовку. І чим це закінчилося? Я опинився на межі краху вже в перший день.

Отримані знання дозволили мені чітко відтворити події й зрозуміти, де саме я оступився.

Ключовий елемент — Хлоя.

Попередження ШІ були правильними. Мені не варто було довіряти незнайомій людині. Із самого початку вона знала, що я прийду. Вона чекала на мене й розуміла мої дії наперед, тому спокійно перебувала в бункері в той момент, коли я увійшов. Вже тоді я потрапив у пастку.

Розповідаючи про цей світ, вона розташувала мене до себе й дала зрозуміти, що буде корисною. Під виглядом знайомства з мешканцями ночі вона фактично представила мене мисливцям для аналізу. Потім, під виглядом порятунку, відвела в бункер до Порожніх. Але насправді після «прочитання» я просто пройшов перший щабель перевірки й був схвалений для другого.

Я не рятувався від мисливців, дотримуючись вказівок Хлої. Я рухався заданим напрямком. Я зупинився біля дверей саме там, де було потрібно, почувши звуки переслідування.

Символ під сталевими дверима. Він означає «звук».

Двері відчинилися не від мого дотику і не тому, що я особливий. Вони відчинилися від звуку певної частоти. Той самий тиснучий металевий шум на рейках і був ключем. Усе йшло за їхнім сценарієм.

Лише тепер я розумію, наскільки очевидних речей я не помітив. Мене переграли там, де я не очікував поразки.

Останні двері були другою перевіркою. Саме заради неї мене й привели. Двері, які міг відчинити лише я. Точніше — я і ШІ.

Умови, висічені на камені:
«Спустош розум. Не думай. Не відчувай. Дихай…»

Саме цього мисливці й намагалися досягти, проводячи експерименти над Порожніми в тунелі. Вони й справді були лише ресурсом.

Слова чоловіка з пошкодженими очима виявилися правдою.

«Підходящий» — це був я.

Він сам також був частиною експерименту. І, судячи з усього, — «непідходив».

ШІ не має почуттів і вміє приховувати думки, але водночас дихає через моє тіло. Та що ще було важливо? Чому інші не підходили? Чому Порожні не проходили відбір? Відповідь я знайду пізніше.

Важливе інше. Мене використали. Після відкриття дверей я мав отримати знання, що зберігалися за ними, а потім мисливці просто «зчитали» б мене.

От тільки вони, схоже, не знали, що саме знаходиться за дверима. Або знали, але боялися взаємодіяти напряму? Що ще відомо мисливцям?

Але найбільше мене все ще цікавить Хлоя.

Хто вона? Зрадниця? Пішак? Шукачка? Чи має вона для мене цінність? Чи варто її шукати?

Це не першочергове завдання, але важливе. Вона володіє корисними знаннями й навичками. Та її мітка робить будь-яку взаємодію з нею небезпечною.

І залишається головне питання — куди рухатися далі?

Чому настільки цінні знання опинилися буквально в мене під носом? Чи можливо, що лабораторію від самого початку збудували не просто в випадковому й безпечному місці?

Перевірити це складно. Даних немає навіть у ШІ.

Чи повертатися в метро? Можливо.

Але не зараз. Попереду ніч, а отже наступна вилазка — лише завтра.

Втім, довго спати я не зміг. Я й так достатньо відновився. Я встав і почав збирати провізію, перевірив пістолет, зарядив електрошокер. Я розумів, що проти більшості загроз це буде малоефективно, але все ж краще, ніж використовувати навичку, яку я поки що не міг контролювати.

Мій перевантажений мозок усе ще намагався перетравити отриману інформацію. Давня цивілізація, що перебувала на піку розвитку. Високі технології. Практично безмежні знання. І все ж — крах. Я спробував відтворити події тих днів на основі здобутої інформації, хоча реальність могла бути й іншою.

Імперія розвивалася надто швидко. Знання почали порушувати баланс. У якийсь момент темпи зростання стали небезпечними, а амбіції — надмірними. Рівномірний розвиток виявився неможливим. Правителям довелося замислитися над контролем.