Пролог

Після багаторічних воєн, у яких застосовували не лише ядерну, а й хімічну та біологічну зброю, світ лежав у руїнах. Цілі міста було знищено, а цивілізація, якою її знали раніше, більше не існувала. Унаслідок цих подій природа пристосувалася до нових умов: рослини проростали там, де колись був бетон, а тварини змінювалися так, як ніхто не міг передбачити. За таких обставин вижили лише небагато людей — одні завдяки удачі, інші завдяки розуму.

Одним із цих уцілілих був чоловік, який, не маючи кращих варіантів, вирішив імплантувати собі в мозок чип зі штучним інтелектом. Метою цього рішення було знайти відповіді на просте, але важливе запитання: як вижити, якщо сам світ став ворогом? Чип надав йому знання, розрахунки й прогнози. Однак він не міг передбачити наслідків для його внутрішнього світу.

Після злиття з ШІ він помітив, що щось фундаментально змінилося. Любов, співчуття і страх не зникли повністю, але стали далекими, майже теоретичними. Почуття провини й ностальгія також утратили своє значення. З одного боку, це зробило його стійкішим, з іншого — віддалило від того, що колись робило його людиною. Іронічно, але саме ця емоційна порожнеча допомагала йому зберігати раціональність навіть у ситуаціях, які раніше викликали б паніку.

Чип запропонував йому зосередитися на ефективнішому самосприйнятті. Оскільки він перестав бути собою колишнім, чоловік обрав собі інше ім’я. Він назвав себе Мен — коротко, логічно й без емоційного тягаря. З погляду ШІ це було оптимальне рішення. Сам Мен вважав його принаймні практичним. Зрештою, міркував він сухо, «людина» й так стала доволі гнучким поняттям.