Глава 13

Ледь вставши, Анна підійшла до розсувних дверей, в які хтось настирливо стукав. Очі буквально закривалися. Оглянула себе в дзеркалі, на ній була синя тепла піжама, з білими сніжинками. Поправила волосся і зважилася відімкнути та відчинити двері. 
— З прийдешнім, синьйорино! 
Перед нею стояв Тарас, одягнений у бежевий светр з оленями, та сині джинси. 
— Ти знову проспала екскурсійний автобус. — Цілком серйозно повідомив він. 
Анна ще сонно кліпала очима, повільно проникаючи у суть слів чоловіка. Здається лиш тепер прокинулася. 
— Чому ти мене не розбудив? — Нахмурено обурилася. 
— Я розбудив. — Відмахнувся чоловік і глянувши на годинник додав. — На намагання тебе розбудити, пішло півтори години. 
Дівчина важко зітхнула, й повернувшись подалася до балконних дверей, по дорозі схопивши банний махровий халат. Взувши капці вийшла на балкон. Розчарування охопило душу. Хотілося плакати. — Не вірила, що він її будив. 
На її голову впала тканина капюшона. Тарас зупинився поруч і поправив тканину на капюшоні, що закотилася. 
— Ей, синьйорино, що з тобою? 
— Нічого. — Лиш здавлено відмахнулася.  
Чоловік обережно повернув її до себе обличчям, заглянувши в очі. 
— Ти засмутилася через те, що проспала? — Допитувався Тарас. 
Анна підняла розгублений погляд на нього, вона мало не плакала і лиш погоджуючись кивнула головою. 
— Я відвезу тебе. — Посміхався останній пасажир. — Теж мені знайшла через, що засмучуватися. — Він пригорнув дівчину до себе. 
Серце знову тріпотіло в грудях. Ці обійми заспокоювали, поруч з ним так добре. На мить прикрила повіки. Відкрила очі й звільнилася з його теплих обіймів. 
— Я за вчорашній день тобі не повернула кошти. 
Тарас на це лиш посміхнувся, лагідно запропонувавши. 
— Ходімо до мене, маю дещо для тебе. 
— Підсніжники? — Знявши брову в гору поцікавилася Анна. 
Чоловік розсміявся, й узявши її за руку попросив. 
— Не вигадуй, підсніжниками зараз нікого не здивуєш. 
Увійшли в його кімнату, на журнальному столику стояла таця з двома чашками кави, круасани, та бутерброди з червоною рибою. 
— Сніданок в номер, синьйорино. 
Анна посміхнулася була приємно вражена, та разом з цим — це насторожувало, адже події відбуваються наче в казці. Минуло рівно дві доби як вони познайомилися. Все відбувається надто швидко. 
— Синьйорино! — Напружено покликав Тарас. — Що з тобою? 
Анна вимушено посміхнулася. Побоялася зізнатися йому у своїх страхах. Хоча насправді розуміла вона нічим не ризикує, якщо навіть закрутиться курортний роман. Та розчаровуватись більше не хотілося. 
— Все добре, навіть прекрасно. — Не сміло запевнила дівчина. 
Тарас примружившись, пильно дивився на дівчину. 
— Щось не віриться, брехню за версту чую. — З попередженням промовив чоловік. 
Анна лиш всміхнулася, та промовчала на його слова. Лиш подалася в перед до столика, де зупинившись оглянулася. 
— Дякую! — Це не очікувано і справді дуже приємно. 
Тарас пильно дивлячись на неї наближався. 
— Чого ти злякалася, синьйорино? — Зупинившись надто близько запитав він. 
Приємні відчуття огорнули душу, хоча бути з ним відвертою не хотіла. 
— Тарасе, тобі здалося. — Відверто заглянула в очі, аби запевнити у своїх словах. 
— Мабуть! — Нахмурився чоловік. — Гаразд, пригощайся. 
Взявши каву Анна підійшла до вікна, за яким розкинулися гори. Сьогодні на дворі світило сонечко, — це, мабуть, добре. Дівчина старалася відірвати себе думками від тих шалених відчуттів, що захопили душу та серце. 
Тарас зупинився поруч, теж смакуючи каву, знову пильно дивився на неї. 
— Синьйорино, що з тобою? 
Заглянула в його очі й чесно відповіла. 
— Тарасе, все добре. Справді?  Ти тут ні до чого. — Перевела погляд у вікно. — В мене як у кожної людини є свої страхи, фобії, і я б не хотіла про це говорити. 
Тарас хмикнув й при тім, що вона просила його, не говорити про це запитав. 
— То, чого ж ти боїшся? 
Анна на мить прикрила повіки, закусивши до болю нижню губу й здавлено кинула.  
— Життя. 
— Чому? 
Дівчина знизала плечима, зробила ковток кави й знову глянула в його очі.  
— Давай, порахуймо скільки я тобі винна, не хочу йти з боргами в новий рік, а потім ти відвезеш мене на ярмарок. — Змінила тему розмови. 
Тарас ледь всміхнувся, дивлячись на неї з верху в низ. 
— Гаразд! — Сухо погодився він і знову попросив. — Пригощайся, я сам робив бутерброди. 
Анна посміхнулася, він знову приємно вразив її. 
— Що ж доведеться скуштувати. — Повільно подалася до столика й присівши на диван зауважила. — Тільки не розраховуй, що завтра я принесу тобі сніданок. Я тут нічого не знаю, та й після вчорашнього, не дуже хочеться попадатися на очі, Орисі Василівні. 
Тарас присів поруч. Серце у грудях знову затріпотіло. 
— Не хвилюйся, її вже відпустило. — Заспокоював чоловік. — Давай, пий каву й одягайся, я відвезу тебе на ярмарок. Адже доки ми тут, там усе найкраще викуплять. А за найкращий костюм переможець отримає, п’ять днів та ночей в готелі. — Зі захопленням розповідав чоловік. 
— А тобі — це навіщо? У тебе ж куплений абонемент?!! — Не розуміла Анна. 
— Головне не перемога, а участь. — Посміхнувся Тарас. 
Анна теж всміхнулася й зацікавлено запитала. 
— І ким же ти будеш? 
— Піратом! А ти? 
— Червоною шапочкою. — Розсміялася дівчина. 
— Звучить привабливо. — З інтригою промовив чоловік. 
Смакували бутерброди запиваючи кавою, і обговорювали план дій, адже до вечора часу не багато.