Глава 11

Додому їхали надто повільно, уже не мчали, як до розважальних парків. — Це, мабуть, через погану видимість, але Анні здалося, що не тільки. Посміхнулася, обіймаючи свого останнього пасажира. Навіть подумати не могла, що опиняться  разом, в одному місці, та ще й, ділитимуть один номер на двох. 
Приїхали до готельного комплексу. 
— Не замерзла? — Поцікавився Тарас ведучи дівчину до будинку за руку. 
Він так хазяйновито взяв її руку, що дівчина не посміла перечити, лиш насолоджувалася, теплом його гарячої долоні. А він безупинну розповідав про магічних істот, які бродять, по ночах у горах на передодні Різдва. Від цих розповідей, ставало моторошно. 
— Мені страшно, припини. — Просилася Анна. 
— Тобі не варто боятися, адже я буду поруч, і не дозволю, аби Блуд, Лісовик, Нявка, Нічниці та усі інші, приходили до тебе. — Запевняв Тарас. 
Тихо увійшли в будинок, як до них наближалася розлючена Орися.  
— Ви, обоє, у вас совість є? — Зірваним тоном допитувалася жінка, наближаючись. — Я від обіду, місця собі не знаходжу. Де ваші телефони? 
— Що трапилося, тітко Орисю? — Напружено запитав Тарас. 
— Що трапилося?!! — Посміхнулася в істериці жінка. — Він ще має наглість питати, що трапилося?!! — Де ви були? — Заволала жінка. — Ми вже думали рятувальників викликати. Потрібно було хоч попередити, що їдете у двох. Так ні, взяли пропали, а ти думай, що хоч... 
— Вибачте. — Винувато промовила Анна, й забрала свою руку, з руки чоловіка. 
— Невже так важко, було сказати, що їдете на розваги. Поводитеся як шкідні діти, їй Богу. — Репетувала Орися. 
— Вибачте, будь ласка, я й подумати не могла... — Почала у свій захист Анна. 
— Подумати вона не могла?!! — Знову Репетувала жінка, яка зовні виглядала надто розлюченою. 
— Вибачте. — Ледь не плакала Анна, розвернувшись подалася до сходів, що вели на другий поверх. Її вичитували мов дівчинку. — Хто дав цій жінці право, так розмовляти із нею. 
Тарас кинувся за нею, й наздогнавши зловив за руку. 
— Ану, стояти! — Наказала жінка. — Куди пішли? 
Анна б не зупинилася, але її змусив Тарас. Зупинившись пригорнув до себе. Міцно зажмурила очі, слова  та крики жінки образили її. 
— Тьотю Орисю, досить. — Голосно наказав Тарас. — Чому ви накинулися на дівчину? — Це я забрав Анну зі собою? 
— Гарний хлопець. — Фиркнула жінка, знову зірвавшись. — Чи ти забув, що трапилося вісім років тому? 
Анна глянула на Тараса, який до невпізнанності змінився на обличчі, й міцніше притиснув її до себе. 
— Не забув. — Лиш тихо відмахнувся Тарас. 
— А, що трапилося вісім років тому? — Ледь чутно запитала дівчина. 
Орися шумно зітхнула, й надто суворо наказала.  
— Ходіть вечерятимемо, заодно і розповім. 
Анна не дуже хотіла йти вечеряти після криків жінки, та Тарас взявши її за руку, знову повів за Орисею. 
Вечеряючи дівчина дізналася, що вісім років тому, тут відпочивала пара закоханих. Вони посварилися, жінка пішла гуляти. До вечора так і не повернулася. Всі відразу кинулися її шукати, та все марно. Не знайшли, ні на другий день, ні через тиждень. Чоловік, ледь не збожеволів, адже жінка виявляється була вагітною. Вони тільки-но про це довідалися.  
Вдалося знайти дівчину лише в червні. Живу здорову, в одного з мольфарів. Виявилося, він знайшов жінку в одному із проваль, ледь живу. Вона втратила пам’ять і так  жила у старця в горах, допомагаючи йому по дому. 
Коли ж приїхав чоловік по неї, то упізнала його й пам’ять повернулася. 
— Пів року. Уявляєте пів року... — Я не жила, а тут знову... Орися важко зітхнула. — Вибачте, Анно, що накричала нерви здали. 
— Це ви вибачте, якби ж знала, що ви так хвилюватиметеся, то точно б повідомила вас. У пів тону заговорила дівчина. 
Орися з полегшенням зітхнула. 
— Що ж вечеряйте, а я піду відпочивати. — Втомилася, щось. — Піднялася з-за столу на останок кинувши. — На добраніч!