Глава 9

Опустивши голову брела по узбіччі. Милувалася засніженим лісом. Маленька реальна казка. Спокій, тиша, ніякої суєти чи поспіху. Так добре.  
Раптом почувся незрозумілий шум, підняла погляд, до неї наближався Тарас. Круто розвернувши снігохід під’їхав до неї. 
— Я більше не повернуся. — Їдучи поруч попередив. 
Анна зітхнула, відмовлятися зараз було б безумством. Секунду повагавшись, дівчина таки сіла позаду Тараса. 
— Тримайся. — Наказав чоловік. 
Довелося обняти його, хоч від цього було не конче зручно. 
— Добре тримайся. — Ще раз попросив. — Не бійся, міцніше підсунься до мене, та заховайся, щоб холодно не було.  
Мабуть, мчали хвилин десять. Анна притиснулася до чоловіка, боялася аби не вилетіти, адже снігохід заносило, трясло. Заховавшись за його спиною зовсім не відчувала холоду. 
Примчали до розважальних парків. Вставши зі снігохода, дівчина стрепенулася від прохолоди. Погляд прикипів до розважальних парків, де починався підйом канатною дорогою. Тут надто людно. Сміх, гамір, музика. Усілякі розваги, ярмарок. 
— То, що синьйорино? Куди бажаєш? — Бавлячись ключами, запитав Тарас, заглядаючи їй в очі. 
— Не знаю. — Розгубилася Анна, вона вперше в зимових горах. Двічі була в Єгипті, один раз їздила у тур країнами, та двічі була в Туреччині, в Карпати взимку вибралася вперше. Раніше якось не виходило. 
— Ходімо. — Промовив впевнено чоловік. 
Анна тішилася, що він взяв ініціативу у свої руки. Рушила за ним. 
— Ти на лижах їздити вмієш? — Оглянувся Тарас. 
Дівчина розгублено заглянула в темні очі чоловіка. 
— Колись в дитинстві їздила. 
Тарас посміхнувся, в котре зацікавлено розглядаючи її. 
— Тоді, ходім пригадаємо як це було. 
Анна несміло подалася за ним. 
Всілися в сидіння канатної дороги. Дівчина вся напружилася. Вона на такій дорозі не вперше, але завжди боялася такої переправи. Руки нервово схопилися за металеві поруччя. 
— Тобі страшно? — Здогадуючись про все запитав Тарас 
— Трохи. — Чесно зізналася. 
Несподівано чоловіча рука лягла на її праву руку, забравши її з поруччя, легенько стиснувши у своїй. Насторожено глянула на чоловіка, серце в грудях пришвидшилося. Він легенько стискав її руку у своїй, разом з рукавицею, від цього відчувала приємний трепет по тілу. Його підтримка була такою важливою та необхідною, а ще приємною. При усіх своїх побоюваннях не могла цього не визнати. 
— Не варто боятися. — Ти ж не одна. — Посміхаючись прошепотів чоловік. 
Зрушили з місця, Анна при усім його заспокоєнні та підтримці боялася, тепер вже сама стиснувши руку чоловіка, та міцно зажмуривши очі. 
— Анно, не бійся. — Просив Тарас. — Ми ж у двох. Я буду поруч. Відкрий очі, і не дивись в низ. Ти маєш побачити красу зимових гір. — Це неймовірно, красиво. 
Дівчина відкрила очі, перше, що побачила пару чорних очей, які заворожено дивилися на неї. Від цього погляду, серце в грудях на мить зупинилося. Зніяковіла, перевівши погляд на засніжені гори. Картина справді заворожувала.