Глава 8

— Синьйорино, сідай покатаю. — Збавивши швидкість на снігоході, просив Тарас, їдучи поруч.  
Шалений трепет охопив тіло. Від нього віяло мужністю, відвагою. Йому личила посмішка. Тіло завмирало поруч з ним. Не могла собі дозволити таку розкіш, як  всістися до нього на снігохід. Їй не потрібні зараз стосунки, навіть дружні. Ще не була готова, до нових відносин. Вірніше хотілося, але боялася нових розчарувань. 
— Дякую, я краще пішки прогуляюся. 
— Боїшся? — Знову посміхався чоловік. 
— Ні. — Цілком серйозно запевнила, боялася не кататися, а його. 
— Тоді сідай. — Це круто. Не пожалкуєш. — Запрошував Тарас. 
— Ні. — Вперто відмовилася.  
Чоловік поїхав, та від’їхавши кілька метрів, розвернувшись, повільно їхав до неї з увімкнутими фарами. Розвернувши транспорт знову їхав поруч. 
— Не передумала? — Допитувався пильно глянувши на неї. 
— Ні. — Серйозно запевнила. Трепет наростав по тілу.  
— Може, сама спробуєш? Запропонував Тарас, і перегородив їй транспортом дорогу. 
Анна вся насторожилася. Чомусь раптом стало страшно. Його наполегливість лякала. Вони тут лише у двох, до готельного комплексу далеко, вони практично посеред лісу одні. 
— Ні. Я ніколи не їздила на такому транспорті. — Зберігати спокій ставало дедалі важче. 
— Навіть як пасажир? — Зацікавлено допитувався чоловік. 
Дівчина зітхнула, було соромно зізнатися, та це було так. 
— Навіть як пасажир? 
— Тоді чому ти відмовляєшся? — Зацікавлено допитувався Тарас, а тоді запропонував. — Сідай, домчу тебе до розважальних парків. 
Анна розгублено дивилася кілька секунд на чоловіка, а тоді отямившись запитала. 
— Що я робитиму, там без грошей, я нічого зі собою не взяла. 
— Це не проблема, я все проплачу, а ти потім мені віддаси. — Заохочуючи пропонував чоловік. Пара чорних очей, невідривно дивилася на неї. 
Відчувала як збилося дихання. В середині боролася між, так і ні.  
— Дякую, але ні. — Здавлено відмовилася, його пропозиція надто спокуслива, але дозволити її собі, не зважилася. 
— Ти добре подумала? — Наполегливо і надто серйозно допитувався останній пасажир. 
— Добре. — Ніяково опустила повіки, голос звучав здавлено. 
— Тоді тобі пора повертатися, а то справді заблукаєш. — Якимось іншим тоном наказав чоловік. — Незважаючи, що тут скрізь люди, тутешні ліси кишать дикими звірами.  
Анна прикипіла поглядом до його красивих рис обличчя, на якому не було й натяку на жарт. 
— Дякую, що попередив. — Оминувши чоловіка, подалася далі, наче не чула його попереджень. 
Тарас знову їхав поряд.  
— Анно, сідай. — Просив наполегливо.     
— Дякую! — Видихнула дівчина. 
— Анно! — Просив останній пасажир, запрошуючи сісти. 
Дівчина лиш закивала не погоджуючись головою. Чоловік накрутивши газу пильно на останок глянув на неї, помчав вихором, здіймаючи сніжну бурю на дорозі. 
Жаль охопив душу. Зі щемом на серці дивилася йому в слід, але не могла нічого вдіяти зі страхом. Тепер з пересторогою ставилася до чоловіків. Все в середині стиснулося, все ж душа рвалася за ним. 
Крокувала в перед, придушуючи в собі емоції. По при його попередження про диких звірів, страшно не було. Зупинившись оглянулася назад. Крізь дерева ще проглядався комплекс, отже ще можна трохи прогулятися.