Глава 6

Почула як тихо зачинилися двері номеру. За кілька секунд у її кімнату увійшов Тарас, й зупинився відразу у дверному прорізі, адже дверей у кімнату не було. 
— Анно, у мене до тебе пропозиція.  
Глянула сердито на нього. — Що ще йому потрібно? 
— Хочеш, аби в комірчині жила я? — Розлючено висловила свої здогади. 
— Ні. — Зітхнув чоловік. — Пропоную поділити номер, навпіл. Ти залишишся тут, а я у передпокої. Санвузол, кожен після себе прибиратиме. Нам все для цього наддадуть... — Натомість, ти не оплачуватимеш нічого. — Це буде маленькою компенсацією тобі, за цей прикрий випадок. — Я не набридатиму. 
— Дякую. — Відмахнулася. — Мені від вас нічого не потрібно. Краще пошукаю, щось інше. — Подалася до сумки, аби покласти щітку, якою щойно розчісувала волосся. 
Чула як чоловік важко зітхнув, цілком серйозно зауваживши. 
— Не хочу тебе розчаровувати, але зараз розпал сезону. Все забите, навіть найменші квадратні метри, вже здані. Люди тут виживають на цьому. Та й вибратися з відси не так просто, всі машини вже роз’їхалися з відпочивальниками. — Чоловік перевів подих. — Завтра тридцять перше, вільних місць немає ніде. 
З недовірою глянула на чоловіка. Не вірила йому. 
— Так вже й немає?  
— Немає. — Запевнив чоловік. — Раджу подумати. — Попросив оглядаючи дверний проріз, який був без дверей. Щось там пошукав, а тоді додав. — У цій кімнаті є двері. — Щось смикнув, і потяг зі стіни розсувні двері. — Вони замикаються. — Додав. — Турбувати тебе не буду. — А якщо щось потрібно звертайся, буду радий допомогти. 
— А твоя Діана? — Само зірвалося з язика. — Що вона подумає, коли приїде сюди? — Зі сарказмом допитувалася. 
— Нічого. — Зітхнув чоловік, а тоді здавлено додав. — Ми розлучилися. — Бавився з дверима, які скрипіли. — Я зараз їх полагоджу. — кинув через плече. — До речі, Орися просила, аби ти спускалася на сніданок. 
Тарас кілька разів посував дверима туди сюди, і покинув номер. Анна зітхнувши присіла на ліжко. Прийняти пропозицію було страшенно не зручно, та й відмовлятися не хотіла, адже так мріяла про це. Правда по іншому собі все уявляла. Мала плани, що попаде на елітний гірськолижний курорт поруч, та шеф зараза, не відпускав до останнього, а коли дозволив, то довелося бронювати те, що було. І ось, що з цього вийшло.  
Розгубилася цілком. Не знала як бути? Кілька хвилин повагавшись, вирішила таки спуститися на сніданок, а там подивиться. 
Увійшла в фоє, тут в день було ще гарніше ніж у вечері. З кухні доносилися жіночі голоси. Один належав власниці готелю, а іншого не знала. 
— Оксано, не вигадуй. — Зараз же сідай, та сформуй серветки. Ми завтра все не встигнемо.  — Суворо наказала жінка. — Я ж не прошу тебе сніг відкидати. — Це ж просто. Все необхідне у гостинній, на одному з малих столиків. 
— Орисю Василівно! — Покликала Анна. 
Жінка оглянулася, нахмурений вираз обличчя враз змінився посмішкою. 
— Анно! — Втішилася вона, наближаючись. — Ходімо, снідатимете. — Повела дівчину у гостинну. — Присідайте, вам зараз подадуть сніданок. 
Жінка важко зітхнувши з відчаєм промовила. 
— Мені дуже прикро, Анно, через те, що трапилося. — Вона знову важко зітхнула. — Тарас мене підставив, адже сказав, що не приїде. — З хвилину жінка промовчала. — Розумієте, він  кілька днів назад розлучився з дружиною... Жінка перевела подих й обурено продовжила — Уявляєте, повернувшись з відрядження застав її з іншим... 
— Вибачте, що перебиваю. — У пів тону Анна перервала розмову жінки. — Мене не цікавлять деталі. Мені буде достатньо, щоб він не набридав, та не діймав. — Зітхнувши попросила. — Поясніть йому — це. 
— Я обов’язково... — Орися зніяковіла. — Анно, всі туристи уже відправилися  на екскурсію, транспорту більше не буде, то ж вам доведеться залишитися тут, адже йти пішки до розважальних парків, понад три кілометри. Дорога погана, я не раджу вам пускатися в дорогу... — Орися враз змінилася на обличчі, і загадково додала. —  До речі завтра у нас карнавальна вечірка. Святкова програма на цілу новорічну ніч, тож запрошуємо вас. 
— Дякую. — Без особливого оптимізму кинула дівчина. — Скажіть о котрій, кожного ранку відправляються автобуси на екскурсію? 
— О десятій. — Повідомила жінка й подалася з гостинної, кинувши на ходу. — Зачекайте кілька хвилин. 
Анна оглянулася, на столику лежали китички штучної горобини: білої та червоної, зірочки, шишки, ялинкові гілочки, стрічки, та термопістолет. Підійшла до столика, поруч з усім лежали білосніжні столові серветки з тканини. Та пакет з білосніжними атласними гумками, схожими до тих, що на волосся. Руки самі потягнулися до цієї краси, сформувала маленький акуратний букетик, з гілочки ялини та горобини.     
Сніданок принесла Оксана, дівчата розговорилися. Анна снідала підказуючи дівчині, що і як буде краще для оформлення серветок. Потім і сама взялася допомагати. Разом впоралися швидко, та все ж Орися застала її за цим заняттям, та нагримала на Оксанку. 
Анні довелося заступитися за бідолашну. Оксана сподобалася їй, розумна розсудлива дівчина, з нелегкою долею. Вона так багато розповіла про себе, про тутешні звичаї — це було цікаво, навіть трохи не скидалося на реальність. Адже Оксана розповідала про загадковість гір, про мольфарів, які живуть тут. — Це все скидалося на казку. Анна не виключала — це, мабуть, тутешня реальність.