Глава 2

Всю ніч Анна, крутилася без сну. Емоції переповнювали. До пів ночі, складала валізу. Потім лежала у ліжку, уявляючи як вже завтра буде в омріяному місці. Цілий рік мріяла про це. 
Ранок. Поспіхом кава. Таксі. Вокзал. І нарешті всілася в купе.  
Гарячий чай, в навушниках улюблена музика, романтична книга онлайн, і очікування дива. Сама собі посміхнулася, вже ледь не пів життя прожила, а все ще вірила в дива. — Мабуть, таки справді дивачка, та навряд чи вже колись зміниться. 
В купе подорожніми виявилася літня пара, які мило спілкувалися між собою, вирішила їм не заважати. Захопилася читанням.  
Хтось штовхнув Анну, зачепивши лікоть. Відірвалася від телефону. Поруч стояв молодий високий чоловік, одягнений у темно-синій діловий костюм. Та розстібнутий плащ. Здається він на підпитку, адже ним хитало.  Погляд повернувся до його обличчя. Наче красивий мужчина, темні мов ніч очі, таке ж волосся, легка щетина, пухкі вуста — красень.  Поворухнув губами. 
Анна зняла один навушник. 
— Пардон, синьйорино. Можна я присяду. — Трохи затинаючись, запитав чоловік. 
Дівчина важко зітхнула, — наче це щось змінить, якщо я скажу ні?!! 
— Можна. 
— Дякую. — Кинув чоловік, всівшись поруч. 
Анна знову одягнула навушник, прикипівши до екрана телефону. Сюжет книжки захоплював. 
Чоловік поруч вовтузився, щось шукав у дорожній сумці. Спілкувався з подорожніми, вже не чіпаючи Анну. Це трохи відірвало дівчину, і дозволило сконцентруватися на читанні. 
Хоча чоловік поруч, чимось зачепив її. Приємний парфум, гарно одягнений, але є один мінус, судячи з усього полюбляє алкоголь, отже не її типаж. Можливо, подруги мають рацію. Годі перебирати, але виходити заміж за першого зустрічного теж не вихід. 
Вставши вийшла по потребі, буквально на кілька хвилин, а коли повернулася останній пасажир, розтягнувся на її місці, та вже спав.  
Анна була ошелешена до глибини душі, й обурена нахабністю незнайомця, він влігся на її куртку. Роздратувалася не на жарт.  
— Доню присідай біля нас. — Запропонувала літня жінка. — Нехай спить. Він трохи захмелілий, горе в нього. 
— Дякую. Лиш ображено подякувала і тихо кинула. — Я зараз повернуся.  
Вийшла з купе, аби вгамувати надмірні емоції. Цей нахаба порушив її спокій та зруйнував весь новорічний настрій. — Горе в нього. — Обурювалася в умі. — Наче вона щаслива, але ж нікому не псує настрій. Ще довго лютувала в душі, а тоді таки повернулася в купе. 
Через дві години, літні люди зібравшись покинули купе. Побажавши Анні щасливої дороги, та привітавши з прийдешнім новим роком. 
Вимушено посміхнулася, побажала навзаєм гарного відпочинку, адже люди теж їхали до рідні на свята. 
Залишилася на одинці з захмелілим подорожнім. Щастя, що він спить. — Мабуть, всі чоловіки нахаби. Обурювалася в душі дівчина. — Може справді, краще одній. — А як же тоді пророкування циганки? Мабуть, вона пожартувала.  
Рівномірне постукування поїзда заспокоювало і заколисувало.