Глава 37: Отруйний Укус

Я відчув, як гострий, пекучий жар миттєво поширюється моєю правою рукою. Це був не просто біль від порізу – це було відчуття, наче мої вени наповнюються розплавленим свинцем. Я подивився вниз. Чорна рідина, що покривала метальний ніж, швидко вбиралася у мою шкіру, залишаючи по собі темно-фіолетовий слід. Ніж глибоко застряг у камені біля мого ліктя, і я розумів, що якщо витягну його, це лише прискорить поширення отрути.

«Це не смертельно», – запевнив Скорпіон, обходячи Женця, який тепер стояв між нами, наче незграбний сторож. Жнець був дезорієнтований, його агресія розділилася між мною і тим, хто щойно його обійшов. «Це просто приємний паралітик. Досить сильний, щоб зробити твою праву руку повністю марною протягом наступних п’яти хвилин. Достатньо часу, щоб ми могли добре поговорити». 

Моя права рука вже тремтіла, м’язи відмовлялися слухатися, а пальці зігнулися в судомі. Це була реальна, хімічна отрута, яку навіть системні здібності мого тіла не могли нейтралізувати миттєво. Навіть мій біль, який зазвичай притуплявся, тепер прорізався крізь свідомість, вимагаючи уваги. Я був змушений діяти однією лівою рукою.

Я швидко підняв ліву руку, де світився мій Щит Душі, і провів нею по отруєному передпліччю. Це було відчайдушне, ірраціональне рішення, але я активував [Пригнічення Болю]. Це не лікувало отруту, але давало мені кілька дорогоцінних секунд, щоб мої нервові закінчення не здалися повністю. Ефект був миттєвий, хоча й тимчасовий. Пекучий жар зменшився до тупого пульсуючого болю. Я зітхнув із полегшенням, яке швидко змінилося люттю.

«Ти думаєш, ти можеш мене зупинити, просто відібравши одну руку?» – прохрипів я. Я відчув металевий присмак у роті, чи то від гніву, чи то від отрути, що вже досягла мого кровотоку.

Скорпіон знизав плечима, наче пропонував мені чашку чаю. «Ні. Я думаю, що я можу змусити тебе зосередитися. Ти повинен був вибрати Женця. Тепер ти маєш справу зі мною, і твоя єдина перевага — твій щит — знаходиться на твоїй лівій, менш сильній руці. І пам’ятай, Жнець все ще тут». 

Він мав рацію. Жнець нарешті визначився. Його червоні ліхтарі знову сфокусувалися на мені, і він зробив крок, щоб замкнути кільце. Я опинився між двома ворогами: повільним, але смертоносним танком, і швидким, отруйним дияволом. 

Я прийняв своє рішення. Я не міг дозволити отруті повністю взяти гору. Я мав закінчити це до того, як мій імунітет впаде. 

Ігноруючи Женця, я зробив єдиний можливий крок. Я кинувся вперед, використовуючи Женця як прикриття, щоб атакувати Скорпіона. Це було божевілля. Але якщо я не вб'ю його зараз, він уб'є мене пізніше. 

Я промайнув повз Женця, який лише запізніло замахнувся косою, і опинився прямо перед Скорпіоном, моя ліва рука зі Щитом Душі піднята. Він не очікував такого прямого нападу в його сліпій зоні. Він відступив, але було занадто пізно. Я вдарив його ліктем у груди, а потім увімкнув Щит Душі на повну потужність. Навіть не маючи змоги завдати фізичного удару, я міг використовувати енергію щита. 

Скорпіона відкинуло назад, і він вдарився об скелю. Але він був швидкий, як змія. Він відразу ж відштовхнувся, його права рука потягнулася до пояса, де висіли десятки ножів. «Добре», – прошипів він, витираючи кров з кутка рота. «Ти швидкий. Але чи можеш ти бути швидким, коли твоє тіло відмовляє?»