Глава 32: Реакція Інфекції

Я відчув, як у легенях стискається повітря. Це був не лише страх, а й фізична реакція на те, чим дихав цей тунель – хімічна суміш мастила, іржі та чогось солодко-гнилого, що випаровувалося з цих бичачих кабелів. Вони не просто билися. Вони *дихали*. І я дихав разом із ними.

Скорпіон знизу припинив повільний обхід. Він, здавалося, зрозумів, що його маса не дозволить йому скористатися хисткою драбиною. Його потрійний кіготь піднявся, і він вдарив ним по найтовщому, чорному шлангу, що зникав у стіні, – немов натиснув на тривожну кнопку. Це не був напад на мене, це був сигнал.

Удар був схожий на гонг. Весь насос здригнувся, і я ледь не втратив рівновагу. З кабелів, що оточували нас, почала витікати густа, смоляниста рідина, схожа на чорну кров, але страшніше було те, що сталося з металом.

Металеві пластини, які формували оболонку насоса, почали *розходитися*. Це був не тріск іржі, а органічне розкриття, ніби м’язи, що скорочуються під шкірою. Скорпіон знав, що робить. Він не міг піднятися, але міг змусити саму інфраструктуру відкрити йому шлях.

На рівні моїх ніг, де драбина кріпилася до основи, метал розійшовся на достатню ширину. З цієї щілини, ніби з пащі, висунулися тонкі, білі, схожі на щупальця, відростки. Вони були вкриті слизом і швидко рухалися, шукаючи точку опори. Вони були занадто тонкі, щоб підняти скорпіона, але вони були допоміжною опорою, яку він міг використати, щоб упертися і почати підйом по вертикальній, тепер уже органічній, стіні.

Я відчув, як драбина піді мною почала хитатися сильніше. Часу на планування не залишилося. Світло від ліхтаря вихопило єдиний елемент, який виглядав відносно «нормально» – сталевий болт, що з’єднував насос із зовнішньою трубою. Це була точка інтеграції, і, можливо, точка руйнування.

Я кинув ліхтар у кишеню, на дотик дістав свій мультитул і розкрив лезо. Якщо я зруйную цю точку кріплення, вся конструкція може обвалитися, але я отримаю кілька секунд переваги. Або я руйную його, або він відкриває двері для монстра.