Глава 26: Синє світло і металевий присмак

Я стиснув зуби, переходячи на відчуття. Зір був марний. Я чув лише власне хрипке дихання та ледь чутний металевий брязкіт – це, мабуть, падав інструмент, забутий ремонтниками. Я тягнув ліву руку по стіні, сподіваючись, що бетонна поверхня не закінчиться до того, як ми знайдемо потрібну точку.

Кожна секунда була вічністю. Я уявляв, як вони вже біжать за нами, як запалюються перші аварійні лампи.

«Тут!» — голос Лєри пролунав як постріл. Вона не бігла, а майже летіла, тримаючись за мій лікоть. «Повинно бути прямо зараз, біля цієї стіни!»

Моя долоня, що ковзала по грубому бетону, раптом відчула щось холодне, рівне і гладке. Я різко загальмував, ледь не збивши Лєру. Я провів рукою далі. Так, це вона — товста, крижано-холодна синя труба.

Люк був прихований у невеликій ніші одразу за трубою. Важкий, квадратний шматок чавуну, майже злитий зі стіною, але я відчув контури й масивний важіль-засув. Це був наш квиток униз, у лабіринт.

«Нам треба поспішати. Я чую шум генератора», — прошепотіла Лєра, її голос тремтів від напруги.

Я схопився за важіль. Він був іржавий і заблокований. Я уперся ногою в стіну і потягнув. Метал застогнав. Зі скрипом, який у цій тиші здавався гучним, як вибух, люк подався. Він відійшов на кілька сантиметрів, відкривши чорний, вологий отвір, з якого війнуло запахом затхлої води та мастила.

«Лєро, перша!» — просичав я, не чекаючи, поки вона відповість. Я знав, що вона не буде сперечатися. Вона миттєво сковзнула в отвір, зникнувши у темряві.

Я був уже на половину в люку, коли звідти, звідки ми прийшли, пробилося тьмяне, хворобливе жовте світло. Аварійне освітлення. Воно не було яскравим, але його було достатньо, щоб побачити рух. Світло залило тунель, і я почув гучний тупіт важких черевиків.

Вони нас наздогнали.

«Там! Біля труби! Швидше!» — пролунав голос, сповнений злості.

Я швидко опустив ноги, стрибаючи на нижній рівень. У той же момент я щосили штовхнув важкий люк назад. Метал гучно, з різким брязкотом, став на місце. Зверху одразу ж пролунав удар. Хтось спробував нас відкрити, але я вже заблокував засув знизу. 

Темрява знову поглинула нас, але тепер вона була нашою союзницею. Ми були в лабіринті.