Глава 24: Підземний вибух

Я падав. Стінки каналу були слизькими від мастила та бруду, а повітря, насичене озоном та іржею, обпікало легені. Я намагався тримати руки витягнутими, щоб не зачепити гострі краї, але політ був неконтрольованим. Це була не просто вентиляційна шахта, а, здається, вертикальний кабельний стояк, призначений для прокладки магістральних ліній.

Падіння тривало не більше двох секунд, перш ніж моє тіло врізалося у щось м’яке, але пружне. Це не була підлога. Це була купа товстих, ізольованих кабелів, що скручувалися, як гігантські чорні змії, прокладені горизонтально через технічний тунель. Біль пронизав коліна та плече, я випустив весь запас повітря з легень. Я не встиг навіть прохрипіти прокляття, як пролунав другий, важчий удар. Супутник приземлився поруч зі мною, його тіло було менш гнучким, але він, здається, прийняв удар на спорядження.

«Ти цілий?» — прохрипів я, намагаючись підвестися, відчуваючи, як під моєю вагою прогинаються дроти.

«Як новенький», — його голос був глухим, ледь чутним у густому, металевому тунелі. Нам пощастило, що ми не провалилися далі. Ми знаходилися у вузькій порожнині між двома рівнями кабельних лотків, достатньо широкій, щоб вмістити двох людей, але не більше.

Із верхнього каналу, де ми щойно були, почувся гучний, роздратований крик. Охорона вже ідентифікувала місце нашого проникнення. Вони були занадто близько.

Супутник не гаяв часу на розмови. Він вихопив із пояса пристрій, схожий на невеликий паяльник, з товстим, металевим наконечником. Він приклав його до найтовщого пучка кабелів, що зникали у стіні, і різко натиснув на кнопку.

Пролунав різкий, шиплячий звук, як від зварювального апарату, а потім послідувала сліпуча синя іскра, що освітлила тунель на долю секунди. Кабелі відреагували миттєво. Наступної миті пролунав оглушливий *БАМ!* — звук, ніби розірвався трансформатор, — і тунель занурився в абсолютну, густу темряву. Повітря наповнилося їдким запахом паленої ізоляції та озону.

Світло зникло. Всі функціональні індикатори згасли, залишивши лише мерехтливі червоні аварійні вогні, які ледь пробивалися крізь темряву десь у кінці тунелю. Електромережа впала або, принаймні, її магістральна лінія була перерізана.

Згори, де була охорона, пролунав панічний крик, а потім оглушливий скрегіт металу — схоже, хтось із них спіткнувся у раптовій темряві. Хаос розпочався. Ми стали примарами.