Глава 17: Пастка на мосту

Вони рушили. Асфальт під їхніми берцями був ідеально чистим, а високі, ідентичні бетонні блоки, що оточували їх, створювали відчуття нескінченного, стерильного коридору. Це місце було протиприродно тихим для міста, яке мало б гудіти життям або, принаймні, його залишками.

«Вони не люблять хаосу», — сказав його супутник, не дивлячись на Марка. Його погляд був прикутий до горизонту. — «Але вони не можуть контролювати його повністю, тому створюють видимість порядку. Ми порушили їхній порядок, але відповіли на їхній виклик. Вони зобов’язані виконати обіцянку». 

Марк відчував, як адреналін поволі замінюється холодною, розважливою рішучістю. «Наскільки надійна ця зброя? Якщо це приманка, вона може бути несправною або порожньою». 

«Вони не можуть дозволити собі фальсифікацію на цьому рівні. Це підірве їхню власну систему винагород і покарань, що вони так ретельно створювали. Там буде саме те, що нам потрібно: швидка, потужна зброя. Але місце, де вона лежить, – це і є пастка. Вони хочуть, щоб ми були раді, розслабилися, а потім...» Він не договорив, але Марк зрозумів. Потім вони стануть легкою мішенню.

Вони пройшли ще кількасот метрів, і пейзаж різко змінився. Перед ними відкрився канал – не вода, а швидше річка з рідкого, тьмяно-сріблястого металу, що повільно текла у невідомому напрямку. Над ним височів Міст. Це була масивна, аркова конструкція, що з’єднувала два житлові блоки. 

На середині мосту, рівно по центру, стояв невеликий металевий ящик. Він був єдиною плямою кольору у цьому сірому ландшафті – яскраво-помаранчевий контейнер для зброї.

«Ось вона. Наша винагорода», – прошепотів Марк, відчуваючи, як стискається його серце від очікування та страху. Він хотів бігти, схопити її і зникнути. 

Супутник поклав руку йому на плече, примушуючи зупинитися за кілька метрів до входу на міст. «Не біжи. Йди повільно. Кожен наш рух зараз – це сигнал. Вони дивляться. І пам’ятай: як тільки ти торкнешся її, ми отримаємо не лише зброю. Ми отримаємо нову мішень на спині. І нам потрібно буде зникнути за п’ять хвилин, перш ніж їхні «коректори» прийдуть, щоб виправити нашу похибку».