Глава 16: Ціна Послуху

Марк зупинився, притулившись до холодної цегляної стіни. Його легені палали, але більшість його втоми була психічною. Він відчув, як у нього підіймається гіркота, змішана з гнівом.

«Знати, що вартує їхній порядок?» — прохрипів Марк, намагаючись відновити рівне дихання. — «Це вартує нашої єдиної переваги, Вал. Нашої зброї! Це був наш захист!»

Вал сперся на стіну навпроти, його погляд ковзнув по вікнах і дахах, шукаючи потенційну загрозу, що виходила не від чиновника, а від прихованих датчиків. Він виглядав, як людина, яка щойно пройшла через вогонь і вийшла неушкодженою, але виснаженою.

«Ні, Марку. Зброя не була захистом. Вона була *мішенню*», — голос Вала був тихим і позбавленим емоцій. — «Ти не розумієш, як працює цей порядок. У цій зоні, якщо ти маєш засіб чинити опір, ти вже винен. Ти був готовий померти, щоб зберегти той шматок металу. Я — ні. Це просто інструмент. Його можна замінити».

Марк стиснув кулаки. Відчуття безпорадності було майже фізичним. Вони були офлайн, без можливості протистояти системі силою, і тепер навіть їхній останній резерв був вилучений.

«Але він сказав...»

«Він сказав: 'Заберете її, коли пройдете міст'. Він не сказав: 'Якщо ви не спробуєте її забрати, ми вас не вб'ємо'», — Вал повільно випрямився. — «Вони грають за правилами, які самі створили, і ці правила вимагають абсолютного послуху в момент зустрічі. Ми його надали. Ми виграли час. Тепер ми повинні отримати те, що нам належить». 

Марк згадав обличчя охоронця – холодне, професійне, але абсолютно байдуже до їхнього життя. Це не була гра на честь чи справедливість. Це була перевірка системи.

«Міст...» — прошепотів Марк. — «Наскільки він далеко? І як ми її заберемо?»

«Міст — це наступний блок, що перетинає канал. Зброя чекатиме на нас, або на того, хто її першим візьме. Це пастка, Марку. Вони хочуть, щоб ми подумали, що порядок відновлено, і ми спокусилися повернутися. Але ми не підемо назад. Ми підемо вперед, заберемо її та підемо далі. Нам потрібно рухатися до місця, де наші сліди змішаються з чужими. Тут занадто тихо і чисто. Ходімо».