Глава 9: Правила тиші

Марк переступив поріг. Залізні двері з глухим скреготом зачинилися за ним, відрізавши його від блідого, електричного світла зовнішнього світу. Тепер він був оточений густою, майже відчутною темрявою. 

Повітря всередині було важким, насиченим запахом вогкості, диму від гасу та невизначеним ароматом старої шкіри й сухого дерева. Це було підземне сховище, перетворене на житло. Стіни були з голого бетону, освітлені лише кількома гасовими лампами, які відкидали довгі, мерехтливі тіні. Світло було тьмяним, але достатнім, щоб бачити.

Він бачив людей. Вони не були схожі на тих, хто виживав у нетрях зовні. Вони були одягнені в просту, міцну, майже уніформенну тканину. Їхні обличчя були виснажені важкою працею, але зосереджені. Жодного погляду, приклеєного до неіснуючого екрану. Жодного відволікання. Вони рухалися повільно, цілеспрямовано, економлячи кожен рух і кожну краплю енергії.

Вал, який чекав на нього, поклав важку руку йому на плече, жестом відпускаючи охоронця, який тепер повернувся до дверей.

— Пішли, — сказав Вал тихим, майже шепітним голосом, що тут, у цій тиші, здавався оглушливим. — Я покажу тобі наше життя. Ми називаємо це Притулком, але це більше схоже на операційну. Все тут функціональне. Все необхідне. І все, що не є необхідним, заборонено.

Вони пройшли вузьким коридором. Марк відчував, як його очі повільно звикають до тьмяного світла. Але найбільше його вразила тиша. Це була не просто відсутність гучних звуків; це була відсутність *фонового шуму* — того електронного гулу, шуму вентиляторів, статичного тремтіння, яке він навіть не усвідомлював, що чув усе своє життя.

«Це як відключити мікрофон усього світу», — подумав Марк.

Вал зупинився біля дерев’яного столу, на якому стояла єдина гасова лампа.

— Правило номер один, Марку. Тут немає батарей. Немає електрики, крім тієї, що виробляється власними м’язами для життєво важливих потреб, і вона під суворим контролем. Ми не використовуємо нічого, що живиться від цифрового світу. Навіть папір і чорнило тут цінуються більше, ніж золото. Якщо тобі потрібно записати щось, ти запам’ятовуєш це.

Вал вказав на простісіньке ліжко, зроблене з грубих дощок і накрите старим, але чистим вовняним покривалом.

— Це твоє місце. Завтра ти починаєш працювати. Ти маєш навчитися жити повільно, Марку. Забудь про швидкість. Забудь про легкість. У цьому місці, де ми є останніми офлайн, наш єдиний ресурс – це реальність. Ти тут корисний, або ти тягар. Вибирай сам. І останнє: ніколи не говори про те, що залишилося зовні. Ніколи не згадуй мову світла.