Глава 4: С-5. Місто-привид

Марк їхав ще чотири години. За цей час світ навколо нього змінився. Ідеально вирівняні, освітлені сонячними батареями магістралі, які були символом ефективності Системи, поступово перетворилися на розбитий асфальт. Бетонні блоки, що колись тримали шумозахисні екрани, були повалені, а дроти електропередач звисали, як мертві ліани. Сектор «С-5» був кінцем Системного світу, але ще не початком чогось нового.

«С-5. Несуттєва Інфраструктура. Очікується знесення», — так було позначено це місце на будь-якій офіційній карті. Але Системі завжди бракувало ресурсів на те, щоб зносити те, що вже не приносило прибутку. Вона просто перестала це помічати.

Коли вантажівка нарешті в’їхала на територію С-5, Марк відчув, як змінилася якість повітря — воно стало важким, насиченим запахом іржі, пилу та забуття. Це було місце, де час зупинився десь у досисте́мну епоху. Перед ним стояли похмурі, масивні скелети заводів. Їхні вікна, схожі на вибиті очниці, дивилися в помаранчеве від штучного освітлення небо.

Він проїхав повз кілька напівзруйнованих складів. Все було тихо. Надто тихо. У цій тиші була не відсутність життя, а його ретельне, замасковане приховування.

Марк знизив швидкість до мінімуму. Його мета — «Кузня Коваля», старий металургійний комбінат, який, за офіційними даними, був повністю демонтований десять років тому. Він повільно проїхав повз обгорілий корпус, де колись, судячи з вивіски, ремонтували важку техніку. Нарешті він побачив її. Величезний, присадкуватий цех, обнесений потрійним парканом із колючого дроту, який був іржавий, але, схоже, досі під напругою.

«Контакт Шифр сказав, що вони чекають», — прошепотів він, стискаючи кермо. Він знову подивився на скриньку, закриту у вантажному відсіку. Цінність цього вантажу була більшою за його власне життя.

Він зупинився за п’ятдесят метрів від головних воріт — заіржавілої металевої конструкції, яка, здавалося, давно не рухалася. Марк вимкнув двигун. Тиша накрила його, мов ковдра. Він чекав.

Через хвилину, з верхнього поверху найвищої вежі, що належала колись комбінату, блимнуло світло. Раз. Два. Пауза. Три. Чіткий, контрольований сигнал. Не збій, а повідомлення.

Марк натиснув на клаксон — довгий, короткий, довгий. Це була його відповідь, його «рукостискання». Він спостерігав, як його серцебиття знову зростає, але цього разу не від страху, а від напруги очікування. Він був усередині.

Повільно, зі скреготом і стогоном іржі, що роздирав тишу, важкі ворота почали розходитися. Вони відкрили прохід у темряву, що була густішою за ніч, у світ, який жив за межами Системи. Марк увімкнув передачу і, не озираючись, в’їхав у свою нову реальність.