Останній обраний (частини 1-3)

— Що ж… давно я тут нічого не писав…

Рей тихо говорив сам до себе, записуючи слова у маленький щоденник.

— Але й розповідати нічого хорошого…

— Щодня експерименти по сімнадцять годин…
— І я вже навіть половину руки втратив…

Він зітхнув і закрив щоденник.

— Добре… на сьогодні досить.

Рей швидко сховав щоденник під подушку, бо почув кроки.

У коридорі з’явився демон.

— Ей, діти! Швидко в їдальню!
Ви повинні добре їсти, щоб після викачування крові не повмирали одразу!

Демон голосно засміявся.

— Як же це мене дістало… — тихо пробурмотів Рей.

Біля дверей він побачив свого друга.

— Ей, Рей! — покликав його хлопець. — Ходімо в їдальню.

— Добре, Кайро…

Коли хлопці йшли коридором, до них підійшов демон.

— О, дивіться… сьогодні добре поїжте, щоб я міг більше крові з вас викачати.

Кайро зупинився.

— А може… ми не хочемо?

Демон повільно повернув голову.

— Що ти там сказав?

— Те, що почув.

Демон миттєво підійшов і вдарив його в живіт.

Кайро впав на коліна.

— Зараз ти відповіси за свої слова!

— Гей! Не чіпай його! — крикнув Рей.

— І ти теж хочеш проблем?

Демон ударив Рея по голові.

Світ перед очима потемнів.

І він втратив свідомість.

У темряві Рей почув голоси.

Їх було багато.

Близько двадцяти людей стояли перед ним.

— Ти… останній обраний.

— Усі інші вже загинули.

— Ти повинен знищити демонів.

Рей не розумів, що відбувається.

— Що це… сон?..

Коли він прокинувся, усе було тихо.

— Моя… рука?..

Він здивовано подивився на себе.

Рука була повністю відновлена.

— Як це можливо?..

Рей різко встав.

— А де Кайро?

Він підійшов до іншого хлопця.

— Сайто… ти не бачив Кайро?

Сайто мовчки подивився на нього.

— Ти ще не знаєш?

— Що?

— Ти спав три дні.

— І…?

Сайто опустив очі.

— Кайро загинув.

Світ для Рея наче завмер.

— Ні… ти жартуєш…

— Він намагався захистити тебе, коли ти знепритомнів.

Рей нічого не відповів.

Просто мовчки пішов у сторону виходу.

— Чому?.. Невже це правда, що я обраний?.. Як він помер?..

Я повільно підійшов до виходу.
Його охороняли троє демонів.

А якщо… я зможу втекти?..

Я глянув на свою руку…

Вона була повністю нова.
Без ран.
Без синців.

Що… зі мною сталося?..

Я дочекався моменту, коли охоронці відволіклися…

І побіг.

— ГЕЙ! ТИ КУДИ?! НЕГАЙНО ПОВЕРНИСЯ!

Вони кинулися за мною.

Але…

я був швидший.

Чому я так швидко бігаю?..

Я не зупинявся.

Біг.

Поки не добіг до закинутого міста.

І там…

я побачив світло.

Я підбіг ближче.

Люди.

Близько п’ятнадцяти.

Вони одразу навели на мене зброю.

— Хто ти?! І чого тобі?!

— Я… я… я з лікарні!

Пауза.

— А… то ти людина, а не демон…

— Ходи. Розкажеш про себе.

Я розповів їм усе…

але не сказав про обраних.

— Зрозуміло… — сказав один із них. — Тоді послухай.

Вони пояснили мені:

вони — одна з дванадцяти організацій, що захищають людей.

Вони розповіли про систему рангів.

І дали мені перший ранг.

E.

Наступного дня…

мені дали спорядження.

— Підеш на місію з D та C ранговими.

Ми йшли вулицями зруйнованого міста.

У пошуках:

• припасів
• виживших

Ми розговорилися…

і не помітили, як зайшли занадто далеко.

— Треба повертатися, — сказав C ранговий. — Інакше на нас нападуть.

Ми розвернулися.

І в цей момент…

— А куди це ви йдете?.. Навіть не привіталися…

Ми обернулися.

І побачили його.

Демон.

Ранг: C++

Це… не наш рівень…

Я хотів тікати.

Але зупинився.

Ті охоронці були D рангу… і майже мене наздогнали…

Я не втечу…

— Я затримаю його! — крикнув C ранговий. — Тікайте!

Він дістав меч.

— Дерев’яна техніка! Другий стиль — розрізаючий розріз!

Удар був настільки сильний…

що я ледь не впав.

Але для демона…

це нічого не значило.

Він просто схопив меч.

І…

зламав його.

— Це був удар?.. Хмм… щось не вражає…

Він вдарив C рангового.

Прямо в живіт.

Наскрізь.

Тиша.

Кров розлетілася…

і попала на мене.

В той момент…

мені захотілося спати.

Але…

я не заснув.

Я прокинувся.

По-справжньому.

C ранговий подивився на мене.

— …Тікай…

Світ ніби сповільнився.

І я побачив…

у своїх руках камінь.

Він світився.

Я стиснув його.

І він…

розсипався.

І тоді…

я почув голос.

“Використай… меч імператора…”

— МЕЧ ІМПЕРАТОРА!

У моїй руці з’явився меч.

Чорний.

З червоними лініями.

А моя рука…

вона покрилася обсидіаном.

Я згадав слова C рангового.

Я зробив крок вперед.

— Тьмяна техніка… стиль нескінченних порізів!

Я атакував.

Швидко.

Без зупинки.

Більшість ударів влучили…

але демон ухилився.

— Ого… ти сильний… — усміхнувся він. — Не хочеш стати демоном?

— НІ!

Він ударив мене по руці.