19. Вибір

Артем ще лежав у лікарні, коли закінчилися зимові канікули, тому Вікторії довелося повертатися до школи самій. Звичайно, вона має певні навички і без вагань захистить себе, але у дівчинки не фізична, а моральна слабкість...

Близько другої години дня Марина Леонідівна отримала дзвінок від директора школи. Вислухав класного керівника старших дітей, Марина почервоніла, наче це вона – школярка і її маму викликають на розмову.

Поспіхом вдягнувши себе та найменшу доньку, Марина поїхала до школи. Усю дорогу вона подумки уявляла всі варіанти розвитку подій та складала промову відповідно до кожної ситуації.

У кабінеті директора Віка сиділа тихо, а дорослі розмовляли на тему її поведінки. Навіть норовлива Оля сиділа смирно, ніби їй через сестринські руки передався настрій.

Стримана мама просила вибачення за поведінку доньки перед батьками Юрка. Юрко жалібно прикривав побите праве око і скавчав, як битий собака, коли його мама гладила по голові.

Мама Остапа вела себе інакше: вона не сварила Віку і її маму, а... присоромила сина. За те, що його, цитата, «бугая», побила дівчинка! Виправдовування не допомогли Остапу, оскільки, цитата, «ну і що, що вона вчилася кунг-фу, ти з дівкою впоратися не можеш?»

Вже на виході зі школи мама змінилася в обличчі, і Віка шкірою відчула її злість.

– Щоб я востаннє червоніла за тебе! – чи то прошипіла, чи то прошепотіла мама.

Голос матері мав магічний вплив на Віку, оскільки та закам’яніла від страху. Вона навіть не відчула, як мама забрала Олю з її рук. Лише раптовий плач Олі струснув Віку.

Віка безпомічно стоїть осторонь, дивлячись, як мама, переборюючи злість, намагається заспокоїти дитину, але та тільки більше заходиться плачем, що, зрозуміло, сильніше бісить жінку. Хоча Віка неодноразово няньчилася з меншою, зараз вона боїться своєї ініціативності - боїться, що на неї накричать. А те, що на неї будуть кричати – Вікторія знає.

За декілька секунд безуспішних спроб заколисати малу, жінка знову зірвалася на старшій.

– Добре, що нашу ситуацію знають і можна все звалити на проблеми з угодою... Що на тебе найшло?!

– Юра, цей... – Віка проковтнула негарне слово. – Він згадував про той торт увесь день і після перерви підійшов з тістечком.

– Який торт?

Віка коротко оповіла про жарт на вечірці.

– Віко, сонечко! – зітхнула мама. – Це лише дурний жарт підлітків, що увійшли в азарт! Чого ти вирішила, що Юра хоче повторити?

– Тому що я бачила його вираз! – Віка відчула, що маму попустило, тому розкрилася їй. – І Афанасьєв мене тримав за плечі... Мені треба було чекати, поки вони мене зганьблять на весь клас?!

Віка мало не кричала, але її емоції зіграли проти неї.

– Ти повинна вміти контролювати свої почуття, ти леді. І те, що тобі здалося - не звільняє від відповідальності! Треба було просто не звертати уваги на їхні жарти – і все обійшлося б. А ти своєю реакцією підбурювала на подальші дії.

Побачивши суворий погляд мами, Віка зменшила тональність голосу.

– Але Юра приніс тістечко з їдальні! Медівник... – їй стало прикро. – Поки Афанасьєв мене тримав за плечі, Юра йшов до мене... Так, Остапа я поклала на лопатки, але бити Юру саме в око не хотіла, – виправдовувалася дівчинка. – Це сталося якось автоматично, я підвелася і відчула, як вдарилася потилицею.

Мама знову зітхнула, а Оля заволала ще дужче, почувши шкільний дзвінок.

За п’ять хвилин з будівлі вийшла Ліза. З подивом побачивши свою матір та сестер, Ліза підійшла до рідних.

Мати коротко пояснила причину своєї появи у школі. Її втомлений вираз обличчя та відсторонений голос натякав Вікторії на одне: її пояснення не прийняли. І від цього розуміння їй стала погано.

– О! Це приклад Артема її навчив! – легковажно вирішила Ліза.

Віка закотила очі, а мама розгубилася.

– Тьома хлопчик, це їхні звичні справи... До того ж він не б’ється у стінах школи!

– Добре, я буду битися за межами школи, – фиркнула Віка.

Мама розлютилася:

– Твій сарказм зараз недоречний, леді. І розмовляй нормальним тоном...

Дорогою до зупинки громадського транспорту Віка навіть слова не вимовила. Мама – сіра, як грозова хмара. Вона вибігла з дому в червоному теплому костюмі та накинутим зверху чорним жилетом, а волосся зав’язала у тугий пучок. Дівчинці так не подобається цей пучок.

Оля в однаковому з матір’ю одязі: червоний комбінезон та чобітки, – їде у візочку та гримить брязкальцем у вигляді білого зайчика. Усю дорогу дівчата слухали звук цього брязкальця, що до болю нагадував цокіт копит.

В автобус сестри зайшли через задні двері з візочком, поки мама заходила через передні, щоб оплатити проїзд.

Віка тримала складений візочок та стежила, щоб він нікому не заважав. Через зупинку звільнилося два місця, і мама з Олею та Ліза сіли. Ліза вирішила підняти настрій матері розповіддю про свій день: які гарні оцінки отримала, як виправила однокласницю під час виступу біля дошки та інші дрібниці.