16. Договір

Марсель хотів звернути їй шию, але думка про те, що дівчисько забере із собою в могилу таємницю імунітету, змусила чоловіка передумати.

– Чорт із тобою! – Марсель схопив дівчинку за комір рожевої куртки.

Він підняв Віку над землею, як кішку, та рвонув уперед. Віка встигла лише почути крики брата та сестри.

Наступної миті вона опинилася перед відчиненими дверима квартири. Хлопець грубо закинув її всередину. Дівчинка встигла упертися руками об шухляду, щоб не впасти. Почувши, як за її спиною зачиняється замок, у Вікторії все всередині похолоділо.

Обличчя пекло від морозу, плече боліло, а сама дівчинка не переставала тремтіти. Віка обернулася до хлопця. Він схопив її за ліве плече і потягнув на кухню. Поставивши Віку перед холодильником, хлопець раптом відтягнув його вбік, показавши потайний лаз.

Віка розраховувала потрапити до вологого брудного підвалу, але до свого полегшення побачила чисту, облаштовану за останнім словом техніки лабораторію. І найголовніше – вона була теплою! Адже внаслідок буйства незнайомця Вікторія розірвала правий рукав та кишеню куртки, і тепер холод, наче хробаки, пробирається через дірки, права рука вже замерзла.

У дальньому правому кутку лабораторії стояв стіл, на якому лежав розібраний металевий гігант і над яким пітнів гусак з чорними людськими очима. На ньому був білий халат, забруднений чорним маслом – на тому весь одяг. Віка згадала учнів та майстрів храму, серед яких були птахи. Живучи в Храмі Спокою, дівчинка для себе знаходила дивним той факт, що птахів було звільнено від обов’язку носити одяг.

Руслан дуже здивувався, побачивши на порозі своєї лабораторії героїню. Ще більше здивувався, коли Марсель запитав його про наявність камери тортур. У відповідь гусак повільно похитав головою. Марсель розчаровано цокнув язиком.

– Може, ти сама тоді даси відповідь? Га?

– На яке запитання? – щиро запитала дівчинка.

– Що сказати? – поцікавився гусак.

Марсель до дрібниць розповів, як напав на дітей і покусав Лізу, але вона не перетворилася на вампіра. Руслан його слухав. А Віка намагалася зрозуміти, чому голос хлопця їй також здається знайомим. А паралельно в голові крутилася промова Борна перед полоненими храму.

– Хм... я знаю, в чому причина, – сказав гусак. – І в цьому винні і ви, і Віка.

– А я яким боком?!!

– Пам’ятаєте ва... – Руслан швидко зиркнув на дівча, а потім відвернув погляд і поправив: – Смертельну дуель Марселя? Марсель Марсельєнович пообіцяв Вікторії Григорівні, що в разі її перемоги над ним усі його слуги стають її слугами. Вуаля!

– Ну і? – Марсель не розумів. – Хіба це має завадити мені назад перетворити їх на вампірів?

– Так. Дивіться самі: вона вбила його, знявши перетворення з усіх, а він пообіцяв відмовитися від влади над своїми слугами, якщо вона вб’є його. Тобто всі люди тепер належать їй і забрати їх не можна!

– Чорт!.. Чорт! Чорт! Це... мені потрібно тепер її перетворити на вампіра, щоб усі навколо знову підкорялися?

– Ага-сь! І дати їй шанс перемогти вас.

– Їй пощастило!

Згадавши, що з ними дівчинка, лиходії одночасно повернули голови в її бік. Віка ошелешено дивилася на Марселя. Вампір гордливо пирхнув.

– Є запитання, малечо?

– Взагалі-то, багато. – Кивнула дівчинка, не в змозі відірвати погляд від нового вигляду мільярдера.

– А якщо я вб’ю тебе – як гадаєш, угода втратить свою силу?!

Вікторія здригнулася. Не було жодного натяку, що хлопець жартує.

– Зачекайте! – Руслан підняв крило, бажаючи привернути увагу до себе. Він мав стривожений вигляд. – Ви... не вбили тих дітей?

– Ні, мені було вже не до них!

Руслана охопила паніка.

Поряд з Русланом стояв двоярусний столик на колесах, заставлений ковбами та ящиками. Один навіть здався Вікторії підозрілим: у фільмах у таких ящиках зазвичай ховали гроші. Навпроти робочого стола гусака, вздовж усієї стіни стояли нерухомі та важкі роботи-гіганти у кілька рядів. Вікторія заховалася за ними, поки лиходії сварилися.

– Двоє з них поранені, їм не до нас буде. До того ж я швидко сховався! – виправдовувався Марсель.

– Я вже казав вам: принцеса знає, що я ховаюся у цьому будинку!

Попри стрес, голос Руслана був рівним, він не кричав і не підвищував його. Гусак здався Вікторії стриманим створінням і їй це імпонувало.

Важко зітхнувши, Руслан попрохав хлопця вийти на вулицю та перевірити супротивників. Вампір слухняно кивнув. Але тут гусак запитав, чи обшукав співучасник Віку. З розгубленої фізіономії хлопця, стало зрозуміло: ні. Гусак, здавалося, зараз заплаче…

Віка здогадалася, що Руслан гарячково шукає в кишенях халата зброю, і зробила хід першою, діставши свою єдину зброю з куртки.

Вона поклала телефон на підлогу і трішки підштовхнула. Руслан підозріло глянув на апарат, а потім на Віку, що виглядала між його винаходів. Він припинив щось шукати, і дівчинка зрозуміла, що лиходій заспокоївся.