14. Запрошення на вечірку

Вишукані солодощі, гостинність господаря та красуня Аделіна змушували гостей почуватися наче вдома. Але Марина не втратила почуття міри: за дві години вона збирала додому дітей, а тато телефонував у службу таксі.
Поки їхали, мама зателефонувала свекру. Виявилося, що він не проти ще трохи посидіти з молодшою онукою.
Усю дорогу Артем допитував батьків щодо характеристики Букіна, яку на нього склали в Армії. Врешті-решт, мати дозволила сину особисто ознайомитися з документом.
Взагалі, мама була якоюсь роздратованою після гостей, а тато мав втомлений і сумний вигляд.
Удома брат одразу сів за комп’ютер. Батько став поряд та схилився над робочим столом, шукаючи серед різнокольорових нотаток пароль від необхідної папки. Дівчатка теж поруч пристосувалися.
Але коли Артем відкрив файл, усе, що встигли побачити сестри, це фото суворого гусака, що стояв напівобертом і дивився на них з екрана. Фото було обрізане, оскільки позаду гусака майорів прапор та чиясь рука.
Дівчата не встигли прочитати біографію супротивника, оскільки мама змусила їх перевдягнутися у домашній одяг. Сестри слухняно пішли виконувати наказ, а ось чоловіки – ні. Зачиняючи двері кімнати, Віка почула, як тато і Артем майже синхронно відповідають мамі: «Зараз-зараз, п’ять хвилин».
Ліза також не поспішала виконувати наказ мами. Зайшовши в кімнату, вона сіла на ліжко Вікторії і взялася телефонувати Микиті.
Стоячи обличчям до відчиненої шафи і спиною до сестри, Віка чула, з яким захватом Ліза описує зустріч з принцесою. Перевдягнувшись у домашній светр та легінси, Віка неочікувано почула сором’язливий стукіт у двері. Це їхній батько кликав дівчат до зали на сімейну нараду.
Почувши це, Ліза поспіхом попрощалася з хлопчиком і слідом за сестрою вийшла з кімнати.
– Ти чого досі вдягнена? – тільки-но Ліза зайшла в залу, мама одразу атакувала її запитанням.
– Трішки не встигла. – Ліза спробувала чарівно всміхнутися. Вікторії здалося, що вона намагається «викрасти» посмішку Альони, адже саме так Альона всміхалася їм сьогодні.
Мама, схоже, теж це побачила, і Вікторії сподобався її хитрий погляд.
Що ще подобалося Вікторії в її матері, то це відчуття стилю. Теплий костюм з чорного велюру мав дорогий вигляд, а на ногах пухнасті зайці, які тільки увійшли в моду. І як вона вишукано сидить на дивані: в ній більше благородства, ніж у матері Альони.
Тато та брат своє «зараз-зараз» не виконали і досі були вдягнуті в парадний одяг.
Артем сидів спиною до рідних, але батьки не просили його повернутися, і сестрам було дуже цікаво, що ж він шукає. Тато показав на вуха, натякаючи, що Артем у навушниках. І справді: якщо спробувати зазирнути за спину Артема, можна побачити, що він дивиться відео.
Мама взяла слово:
– Армія надала нам загальну інформацію на Букіна і ми з вашим батьком бажали сьогодні почути від наших партнерів більше. Але ті мали інші плани.
– Щось приховують. Напевно, має цей гусак їх за одне місце!
І тут Артем дістав з вух навушники і повернувся на кріслі до батька.
– Тобі здається, Грицьку: Альона та її батьки були щирі.
– Артеме, не плутай роботи з почуттями, це негативно впливає на результат. – Неочікувано заявив тато. Артем зблід.
– Я згодна з твоїм батьком, – невимушено зазначила мама.
Тепер Артем почервонів. А помітивши глузливі посмішки сестер, розгубився вкрай.
– І яка характеристика Букіна від Армії? – запитала Ліза, повертаючи усіх до теми розмови.
– Якщо коротко, Букін – звичайний сепаратист, – зі зневагою зазначив тато, обпершись об старенький телевізор марки ВЕК. – Усі свої дії він пояснював антимонархічними поглядами загалом та ненавистю до королівської родини зокрема.
– У чому його звинувачують? – мама поставила запитання так, щоб далі на нього дати відповідь. – Після вампірської навали 5 грудня Букін спрямував робота-камікадзе на маєток прем’єр-міністра. Він вибухнув, частина будинку зруйнована і не підлягає відновленню. Прем’єр, його помічник та покоївка загинули, родичі прем’єра отримали травми різного ступеня. 15 грудня роботи-камікадзе влетіли у квартири міністра внутрішніх справ та телеведучого. Обидва не пережили цей напад, окрім цього, постраждали мешканці багатоповерхових будинків. А 17-го числа роботи взяли участь в акції протесту на боці учасників. Постраждали поліцейські, один загинув, але там ще триває слідство! – зауважила мама. – Там ще стоїть питання, хто винен у смерті поліцейського: робот чи хтось з мітингувальників.
– А 29-го числа Букін викрав дружину крон-принца! – додав тато. – Він поставив умову: Альона повинна знищити чарівну паличку, а монарх повинен негайно ухвалити якийсь там закон. У прямому ефірі 30 грудня Альона вдала, що виконує умову Букіна, а 31 грудня рано-вранці спецслужби вирахували лігво банди Букіна, взяли Альону і пішли на штурм!
– Взагалі-то, Альона справді знищила паличку! – втрутився Артем. – У книзі заклинань є ритуал на самознищення і відновлення артефакту. Це вона мені ще тридцятого грудня писала!
– Її прабабуся зробила? Я чула, вона була талановитою чарівницею ще за батька нинішнього короля працювала, – мовила мама. Артем похитав головою.
– Ні. Ритуал на відновлення артефакту розробила якраз мама її прабабусі.
Поки тато намагався подумки побудувати сімейне древо Альони, мама розповідала історію їхнього супротивника.
– Як ваш тато казав, по Букіна та його товаришів прийшли спецслужби в день Нового року. Букіна заарештували, все майно та документи – конфіскували. – Мама замислилася і додала: – Мені, до речі, було цікаво, що в тих документах.
– Напевно, розробки роботів, – знизав плечима Артем. Мама похитала головою. – Це ж таємниця слідства…
– Якби там були креслення або план подальших диверсій, дали їхні копії Армії для документування, а ті – нам. Значить, там щось цікавіше...
– Але щоб це дізнатися в Андрія та Аделіни, треба бути телепатом, – втомлено зітхнув тато, натякаючи на багаторазові спроби розв’язати язика королівській парі.
– Але Альона, бачу, більш зговірлива, – зауважила мама і звернулася до сина: – Що ще вона розповіла?
Артем не хотів здавати подругу, але за нього це зробила Ліза.
– Вона знає, де ховається Букін, але батьки заборонили йти на цю точку, – згадала Ліза.
– Чому?
– Тому що вона знає лише будинок і вулицю. До речі, в нашому місті повинен бути...
– Тоді це розумна ідея, – кивнув тато. – Недобре лякати людей, змушуючи їх усіх вийти на вулицю для впізнання.
Тут Артем покликав сестер до комп’ютера. Він відкрив сайт якогось королівського суспільного мовлення зі вчорашнім репортажем на тему «Хроніка подій королівського терориста: Руслан Букін – зрадник батьківщини чи патріот?».
«Цікаво, а прізвище королівський терорист він сам собі дав чи журналісти?» – Віка усміхнулася.
Артем невдоволено прошепотів Лізі, навіщо вона здала Лізу. Та обурилася.
– Наша родина вимушена працювати наосліп, по крихтах збирати інформацію. Від її таємниці гірше нікому не стане!
Відеорепортаж стояв на паузі. З екрана комп’ютера на підлітків дивилися педантичні чорні очі сірого гусака. На відео гусак стояв у компанії людей у білих халатах, позаду нього сумно звисав біло-блакитний прапор королівства, а над групою, наче ворон, висів портрет чинного короля.
«Схоже, що звідси взяли фотографію Руслана для характеристики», – вирішила Віка і придивилася до майбутнього супротивника.
Руслан схрестив три товсті пір’я перед собою, наче показував дах будинку. З досвіду Віка знала, що найчастіше саме три перші пера на крилах антропоморфних птахів слугували їм замість пальців. Птах не здавався злим, але чомусь Віка впевнена, що саме він буде тим викладачем, що пильно перевірятиме записи студентів на орфографічні та логічні помилки.
Брат пояснив батькам, що до арешту Руслан працював лаборантом в інституті бактерій та вірусів і був на кафедрі єдиною твариною, що розмовляє.
– До речі, знаєте, куди його посадили на час слідства? – з азартом запитав у присутніх Артем. Не чекаючи відповіді, хлопчик сказав: – У в’язницю «Айсберг». Знаєте, чим ця в’язниця знаменита?
– Окрім того, що туди запроторюють усіх небажаних осіб? – уточнила мама.
– Мамо, усі в’язні становили загрозу для королівства і монарха! – не погодився Артем.
Мама нічого не відповіла, а Артем узявся з колишнім азартом розповідати особливість в’язниці і показувати це жестами рук.
– Вона має конусоподібну форму і розташована у Льодовому озері. Над водою адміністрація в’язниці. – Артем перевів погляд на Віку. – А під водою – камери, і що глибше тягнуться низкою камери – то вужчою стає в’язниця. Згідно з чутками, одна камера, призначена для найнебезпечнішого злочинця, розташована у підлозі в’язниці. Харчі привозять раз на тиждень, а зустрічі з рідними – рідше ніж раз на три місяці!
– Андрій казав, що заради безпеки для перевезення Букіна вигадали цілу схему, – згадав тато. – Є щось цікаве?
Під відеорепортажем розміщено текстовий варіант, і його почала швидко читати Ліза.
– Написано, що Руслана треба було привезти на судове засідання, де йому мали винести ухвалу про продовження або про скасування запобіжного заходу у вигляді тимчасового тримання під вартою. Розробили дві схеми маршруту, дві машини їхали з міста Лосеве до...
– Це найближче місто до в’язниці! – перебив Артем сестру і одразу вловив її недоброзичливий погляд.
– ...до столиці Мокча, – закінчила Ліза і вже з роздратуванням запитала: – Може, ще розкажеш про географічне розташування міста і дату заснування назвеш, розумнику?
Артем з гордістю прийняв виклик.
– Розташоване на крайньому сході королівства, 5900 кілометрів від столиці, найвіддаленіше місто, де літо триває лише тридцять днів.
– А коли засноване? – з переможною посмішкою запитала Ліза, але тут втрутився тато:
– Лізо, а можна ви пізніше зіграєте в цю гру?
Обдарувавши одне одного непримиримими поглядами, брат та сестра дружно відвернулися. Ліза швидко знайшла абзац з описом перевезення Букіна на перше судове засідання і почала зачитувати.
З міста Лосеве, куди Букіна катером доставили з в’язниці, виїхало дві машини з інтервалом у пів години. Одна машина їхала порожня, а друга везла Букіна. У слідчих, як і у короля, були підозри, що знайдуться однодумці Букіна, які захочуть його визволити. Проте в Білому місті машина з Букіним потрапила в аварію.
– Пробач, що перебиваю, але… – мовила Віка, зупиняючи читання Лізи і запитала: – Навіщо було так далеко перевозити Руслана?
– Тобі ж кажуть: щоб його однодумці не знайшли! – відрізала Ліза і поводила пальцем по екрану. – Де я зупинилася? Ах, ось…
– ...через плутаницю з часом машину почали шукати лише через півтори години... – прочитала Ліза, а Віка краєм ока побачила реакцію батьків на це. Тато не розуміє, а в мами на обличчі суміш суму та розчарування.
У покоцаній, перевернутій на дах машині знайшли лише водія та двох охоронців. До пошуку Букіна залучили собак, які привели до кордону королівства та Шенендору.
– До речі, крові Букіна у машині не було! – додав Артем.
– Усе одно дивно… Шукати небезпечного сепаратиста коли вже сонце котиться до закату! – Грицько почухав лису голову. Марина погоджено кивнула. – Особливо коли знаєш, на що він спроможний і як далеко може піти…
– До того ж він викрадав Аделіну… Гадаю, її не треба було брати в Шенендор, – подумала вголос Марина.
– Я б теж нервувався!
У цей момент Артем відволікся на телефонний дзвінок. Хлопець відійшов на кухню, а Ліза з мамою почали шукати в інтернеті щось про секретні матеріали королівства. Але нічого не знаходили.
Тато не вірив, але мама впевнено припустила: про викрадення документів могли не розповідати народу, аби не породити паніку. Але і про документи, які конфіскували в гусака, інтернет нічого не знав.
– То, може, він викрав ці папірці? – припустив тато. – Бо я не розумію: вони хочуть нашої допомоги, але вони не хочуть розповідати важливі подробиці справи!
– Від того ще більше цікаво, – всміхнулася мама.
Повернувся Артем. Він нагадав батькам про вечірку, на яку відпросився в них тиждень тому, а потім попросив дозволу відпустити і дівчат.
– А що таке? Однокласники відмовилися завітати на найкращу вечірку нашого часу? – з іронією запитала Віка. Грицько гигикнув.
– Так, сестричко, ти маєш рацію. – Кивнув Артем.
– Що ж це за вечірка? – поцікавилася Марина, і Грицько ще сильніше розсміявся.
– У Юрка – прибацаного синка тих папірописців, що зошити з Вікою зробили.
– Грицю!
– Юрко запросив 15 наших однокласників на власну вечірку, але всі вони виявилися сьогодні дуже зайнятими, – Пояснив Артем мамі та Лізі. – У нього вдома зараз лише шість гостей, які є або його сусідами, або знайомими з дитячого садка! Треба рятувати вечірку друга, сестричко. – Артем бив смартфон по долоні, звертаючись до Віки. Та скептично скривилася. – Він просить запросити всіх, кого ми знаємо. Я можу запросити Альону, а ще сподіваюся на ваших хлопців.
Він вказав телефоном спочатку на Віку, а потім на Лізу.
– А звідки така впертість? – Ліза вигнула брови.
– Юрко хоче довести нашому колективу, що він не нудний і з ним дуже весело! – зі зневагою відповіла Віка.
Тут мама запідозрила.
– А тебе цей Юрко не запрошував на вечірку?
– Він кликав лише тих, з ким хоче добре спілкуватися. До того ж... Я не вважаю його веселим.
– Я теж, – раптом підтримав доньку батько, знімаючи осточортілий піджак і падаючи у м’яке крісло.
– Остап теж не прийде, можеш іти! – додав Артем, торкнувшись плеча Вікторії телефоном. Та пирхнула.
– А вечірка точно буде цікавою? – з підозрою уточнила Ліза.
– Дівчатка, йдіть, – раптом звеліла мама. – Вам потрібно соціалізуватися, заводити друзів...
«У домовині я бачила таких друзів!» – подумала Віка, але потім на неї напали сумніви: може, серед гостей знайдуться ті, з ким вона зможе зав’язати дружбу? Ніхто не казав, що друзями повинні бути лише однокласники.
Нехай і проти волі, але Віка погодилася врятувати репутацію однокласника. Ліза теж вирішила трішки розвіятися.
Зі своєї кімнати Віка зателефонувала Миколі й запросила його з братом на вечірку. Ліза тим часом намагалася вигадати собі образ. Але хлопці відмовилися. Микита пояснив, що має закінчити проєкт на урок біології, а Коля заявив, що не налаштований сьогодні відриватися. Віка прийняла його пояснення.
Ліза ще перебирала речі, коли Віка нарешті вдягнулася та вийшла з кімнати. Вона пройшла коридором до передпокою, де стояла шафа з верхнім одягом та дзеркало на повний зріст, і подивилася на себе.
Блакитний светр з довгою горловиною та широкими рукавами подобався Вікторії, до того ж вона не хотіла вдягатися занадто розкішно. Чорні джинси на флісі обіцяли зігріти ноги, поки вони будуть їхати до будинку Юрка тролейбусом, також вони добре пасували до чорних шкіряних чобітків Вікторії. Русяве волосся вирішила залишити розпущеним, на тому і закінчила свої збори.
Батько так само сидів у кріслі, але тепер на бильці поряд з ним сиділа ще й мама, а тато обіймав її за талію. Тато грайливо розмахував краваткою, розповідаючи щось смішне мамі.
Коли Віка зайшла у вітальню, мама відразу прибрала посмішку з обличчя та звірила оцінювальним поглядом дочку. Тільки-но Віка сіла на диван та взяла телефон, щоб в очікуванні брата із сестрою погортати соціальні мережі, мама підвелася.
– Я б одягнула на твоєму місці щось вишукане. Сукенку або спідничку...
– До речі, мені сподобався твій синій костюм, – додав тато.
– Мені й так нормально, – сором’язливо відповіла Віка.
– Бери приклад з Лізи, вона довіряє моєму смаку... – заявила мама, і тут у вітальню зайшов Артем.
– Я готовий. А наша лялечка ще чепуриться?
Віка здивовано звірила брата поглядом. На Артемові був чорний костюм, який він вдягав лише двічі на рік: на перший та на останній дзвінок. Хіба що краватка-метелик відсутня, а так це копія ранкового образу.
Мама похвалила вигляд сина та зауважила для доньки, що навіть Артем сьогодні вдягнутий вишукано. Віка багатозначно всміхнулася.
– Отже, пані Альона прийде на вечірку? – пролунав загадковий голос батька.
Артем кивнув.
Раптом Ліза покликала маму. За три хвилини сестричка вийшла, гучно повідомивши про свою готовність. На ній була червона сукня з ангори з широким поясом. На тоненьких ніжках чорні теплі колготки та новенькі чобітки із замші. На тоненьких ручках красувалися два масивні браслети, а у світлому короткому волоссі прикраса зі штучних перлин.
– Нарешті! Ходімо! – гукнув Артем.