13. Об'єднання героїв

– О! Це ж будинок Марселя! – вигукнула Ліза.

На прохання батька водій таксі зупинив машину перед маєтком його колишнього роботодавця.

Поки мама розраховувалася з таксистом, тато висаджував дітей з машини.

Вікторія не могла відірвати погляд від будинку, серцем відчуваючи щось погане. І в її голову залізла зрадницька думка: можливо, якби Ліза не сказала, вона б не реагувала на маєток так?

– Та! А навіщо нам... туди? – уточнила Віка.

– Хочу винести декілька дорогих сервізів! – заявив Григорій з радісною усмішкою. Діти впали в ступор, а їхній батько задумливо додав: – А вашій мамі ми візьмемо те вінтажне крісло.

Мама вийшла з автомобіля і таксист швидко поїхав. Жінка придивилася до переляканих облич дітей, а потім суворо зиркнула на усміхненого чоловіка.

– Грицьку, чим ти знову шокував дітей?!

– Я їм розказав про наші з тобою плани обчистити хату Борна!

Мама раптом засміялася, батько з нею.

– Розслабтеся, діти, ми йдемо в гості до наших нових знайомих. – Пояснила мама. – Рік попросив допомогти їм в одній важливій справі.

– Що ж це за гості, заради яких ми лишили Олю в діда, а самі одяглися як на бал! – тихо обурювався Артем, раз у раз обсмикуючи рукави піджака через курточку.

І він мав рацію. Батько одягнув свій парадний синій костюм та краватку, а йшов по вулиці у зеленій яскравій спортивній курточці з номером 11 та чорних черевиках. Мати нафарбувалася і вдягнулася красиво: під шубою з мутону ховалася довга елегантна чорна сукня, у вухах сережки з якогось чорного каменю, а на ногах чобітки. Тому не дивно, що заінтриговані діти вже закипали від нетерпіння, але батьки далі дражнили їх мовчанням та вели ідеально очищеним тротуаром уздовж високого паркану, що огороджував двір покійного Марселя, та пустою автомобільною дорогою.

Район Селебрейт вважали найпрестижнішим і найдорожчим порівняно з іншими районами Інегаліте. Все своє свідоме життя мільярдер прожив у цьому районі.

– …За останньою інформацією з Армії, до розподілу спадку між усіма родичами загиблого, особняком керує молодша донька мільярдера Марселіна Марсельєнівна Шольц. – Тато бачив нервозність старшої доньки і спробував її заспокоїти.

– Так ми до неї?.. Навіщо?

– Не до неї. Вона здає маєток одним дуже багатим і поважним людям.

Особняк покійного Борна огороджений бетонним парканом, уздовж усього периметру розташовані камери відеоспостереження. Григорій подзвонив у домофон і помахав рукою в камеру, що повернулася до них і навела фокус. Після цього лампочка на домофоні засвітилася зеленим кольором.

Ворота від’їхали і сімейство зайшло на подвір’я. Сад замело снігом, але навіть під кучугурами можна вгадати, де лежить зламане дерево. Артем згадав, як батько, не бажаючи звертатися на вампіра, зламав це дерево, але не встиг кинути його в Марселя: був укушений.

Доріжка від воріт очищена і вела у двох напрямках: до гаража та до ґанку будинку. Триповерховий будинок, виконаний у класичному стилі, більше нагадував невеликий палац. Сходинки ґанку посипані піском і судячи по слідах – у цьому будинку вже хтось живе.

Тільки вони ступили на сходинки, як двері будинку відчинилися. Їх зустріла вродлива жінка, чия посмішка моментально розташовувала до неї. На засмаглому тілі біла сукня без бретелей, але погано підкреслює фігуру жінки. Мама, що зазвичай легко дивилася людям в очі, не змогла витримати зоровий контакт із синіми очима жінки.

Жінка подякувала сім’ї за надану підтримку і запросила в будинок, нервово поправляючи каштанове волосся.

Переступаючи поріг, скромна Вікторія відчула тривогу та незручність через те, що сніг з її шкіряних черевиків падає на чисту дерев’яну підлогу.

Під ампірною лампою у стіні стояв скляний стіл та два вінтажні стільці з високими спинками. У передпокої також була поличка з трьома парами взуття: жіночими та дитячими чобітками, а ще чоловічими черевиками, а поряд з поличкою стояли наготові капці для гостей. Жінка запропонувала повісити верхній одяг у передпокої, взути капці й почуватися як удома. Озирнувшись назад, Віка побачила влаштований у стіну екран, що передавав зображення з вулиці та подвір’я.

Батько допоміг матері зняти з неї шубу та повісив її на гачок. Діти також помістили туди свій верхній одяг. Артем далі смикав рукави костюма, хмурячи невдоволено брови. Уявивши, як би нервувався брат, якби мати не дозволила йому вдягнути замість класичних штанів джинси, Віка подумки посміхнулася.

Лізі також не подобалася її біла в’язана сукня, яку мати придивилася з нової колекції свого магазину і яка, за словами мами, ще не відходила свої гроші. У цій сукні, у світлих колготках, але з погано прихованим роздратуванням, Ліза мала вигляд злого янгола. Вікторія також ніяковіла в синій спідниці з бавовни, оскільки після першого класу носила лише штани, а светр був закоротким, щоб його можна було відтягнути до ляшок.

Жінка провела їх у вітальню, де були дівчинка та чоловік. Світловолосий чоловік, що розпалював камін, повернув голову до гостей і одразу відклав своє заняття. А дівчинка, що мала вигляд порцелянової ляльки, відірвалася від читання і подивилася на гостей поверх книги. Побачивши дітей, дівчинка відкинула книгу на спинку вінтажного крісла й, зістрибнувши з нього, кинулася до юних гостей.