12. Об'єднання лиходіїв

Руслан почув, як ляснуло десь у квартирі вікно. Він жив сам на першому поверсі, тому не на жарт злякався цього звуку.

Пролунав скрип взуття. Ще. Хтось ходить його квартирою! Відкинувши ковдру і діставши з шухляди пістолет з окулярами нічного бачення, Руслан обережно попрямував до дверей. Він йшов навшпиньки так тихо, як йому дозволяли лапи з перетинками.

Виглянув у коридор. Порожньо. І у квартирі було тихо. Руслан наївно сподівався, що йому спросоння здалося, але про всяк випадок вирішив перевірити замки.

Сірий гусак зростом з 13-річну дитину, так само навшпиньки пішов до вхідних дверей, але тут на кухні увімкнулося світло. Від шоку та здивування Руслан зняв окуляри.

Він бачив крізь тьмяне скло, вставлене у двері кухні, темну та довгу фігуру. Руслан припинив дихати. І тут його позвали на ім’я. Ошелешений Руслан відчинив двері і увірвався на кухню, але завмер, коли дуло пістолета націлилося на гостя. Худорлявий хлопець з кудлатим русявим волоссям на голові та з рідким – на підборідді підняв руки догори, але примружені блакитні очі сміялися. Брудний чорний костюм наштовхував на думки, що хлопець утік з якоїсь конференції через болото та ліс.

– Марсель Марсельєнович? – здивовано спитав Руслан і опустив крило з пістолетом.

– Невже схожий на себе молодого? Я просто не бачив себе у дзеркалі.

Приголомшений і обурений Руслан закричав:

– Але ви померли!

Марсель кивнув головою.

– Месьє Шапо воскресив.

– А! Ну так, він це вміє... – Руслан обдивився непрошеного гостя з голови до ніг, досі не вірячи очам. – Я багато чого припускав, але таке радикальне рішення мосьє...– Врешті решт, гусак пирхнув. – Мене попередили, що ви змінили зовнішній вигляд. Але як ви увійшли?

У відповідь Марсель показав гусаку ніж із сильно вигнутим лезом.

– Хіба ви не законним шляхом побудували свій бізнес? – запитав Руслан, перевівши погляд з леза на старого.

– А я й не знав, що в Інегаліте є антропоморфні тварини! – сказав Марсель, спостерігаючи, як гусак із показною байдужістю проходить повз нього.

Руслан не відповів і почав розглядати вікно на сліди відкриття. Марсель кинув ніж у мийку і вголос задумався:

– І не знав, що в Шенендорі є інші лиходії! Крім мене...

– А я не лиходій.

– Та ти що?! А чому ти користуєшся послугами організації?

Гусак тяжко зітхнув.

– Я не працюю проти Шенендору. Я взагалі не звідси. Я землянець.

– Із Земельного королівства? – уточнив Марсель.

– Так. Але працюю не проти батьківщини. Я працюю проти монархії.

Марсель вигнув брову.

– Королівська сім’я Белло?

– Ходімо, я введу вас у курс справи...

Зачинивши вікно, Руслан підійшов до холодильника і відтягнув його вбік.

На подив Марселя, за холодильником був ліфт, який спустив їх до підвального приміщення. Тут лиходій розмістив лабораторію. Гусак відразу зіщулився від холоду, а Марселю байдуже, тому на виході з ліфта вампір почав вивчати ситуацію.

Вздовж правої стіни стоять у два ряди залізні роботи – таких самих роботів Марсель бачив у Арагне вдома. Для Руслана ці роботи були велетенські: до двох метрів зросту, великі залізні руки та ноги, громіздка грудна клітина, зате маленька голова з очима-лампочками. Але один з роботів лежав на столі в розібраному вигляді біля поличок з інструментами та ще одного столу з якимись кресленнями та колбами. Отже, зробив висновок Марсель: Руслан спроможний з ними працювати. А про те, що в Руслана є помічники чи поплічники, Арагне не попередив.

Інший стіл, біля роботів поблизу ліфта, був двоярусним: зверху він заставлений хімічним посудом, а внизу припадали пилюкою якісь ящички. Руслан дістав з нижнього ярусу цього столу маленьку срібну валізку і жестом наказав підійти до письмового столу. Руслан посунув документи та поклав валізку. Коли гусак відкрив її, виявилося, що це – ноутбук. Руслан швидко ввів код – і на екрані висвітлилися сотні папок із різними назвами.

– Багато років тому я та інші антропоморфні тварини жили окремо від людей у ​​лісі, поки одного прекрасного літа пожежа не з’їла його. Від влади допомоги ми не дочекалися. Мовляв, ви ж там живете, значить, ваша власність, самі давайте собі раду. Ви ж розумними себе виставляєте, то виявіть кмітливість!

– Так-так... – Марсель почухав потилицю. – Наскільки пам’ятаю, владі економічно невигідно було гасити вогонь.

– І невигідно було будувати нові будинки для звірів, що втекли до міста! – із сарказмом помітив Руслан. – Не хотіли будувати райони для нас, щоб ми могли контактувати один з одним і не лякати людей. Не всі люди могли морально прийняти нас!

– То що ти шукаєш?

– Це засекречені файли королівства. Ними я збираюся шантажувати владу. Буду з них доїти гроші, як з корови молоко. А це – просто компромат на одну впливову особу...

– На п’ятдесят сторінок?

– Кегль великий.