11. Останній шанс

Борн опритомнів від сміху дівчиська. І чомусь одразу уявив ту пришелепувату з будинку диявола…

Розплющивши очі, він переконався у власній здогадці: в напівтемному приміщенні навколо нього, як коза, стрибала прикукурена блондинка.

Довге сонячне волосся підстрибувало разом з господаркою. Рукави гамівної сорочки розгойдувалися, як прапори, від хаотичних рухів рук, а сміх дівчиська здавався зловіщим. Марсель із задоволенням запустив би в неї чимось важким, аби не бісила!

Моторошно хворіла шия та інші частини тіла, а потім Марсель згадав чому. Цей спогад, а ще персона дівчиська, дало йому натяк, де він зараз. І хай він краще прокинувся розрубаний на шматки в якомусь екзотичному китайському музеї!

– Бо-о-осе! У мене вийшло, бо-о-осе!! – крикнула дівчина і підняла кулаки вгору. – Я відьма, відьма! Відьма, відьма...

Крик раптом перейшов на спів, після чого дівчина почала вимовляти архаїчний набір слів, які зовсім не рифмувалися один з одним і навіть не підпадали в такт вигаданої мелодії. Але блондинку це не хвилювало – вона танцювала.

Лампа на стелі не увімкнена, зате горять свічки на підлозі, що розташовані у намальованому білою крейдою колі. Вогники свічок стрибають від різких рухів дівчиська, що не припиняє бігати та волати від радості.

Марсель не бачить боса – він заховався у темряві кабінету, яку не в змозі подолати сяйво свічок. Марсель дивиться на свої руки та ноги – на ньому звичайний костюм, але він пам’ятає, що в Китаї він був у водолазці та джинсах.

Тільки-но Борн піднімає голову, вмикається лампа і світло боляче ріже очі. Він згадує той злощасний попіл, що дитинча кинуло йому в обличчя, й у його грудях раптово прокидається пекуча ненависть.

Коли колишній мільярдер розплющує очі, він бачить біля стелажа постать диявола. Арагне ховає обличчя за англійською газетою Mirror і робить вигляд, що взагалі не має справ до Марселя та білявки. Поряд з ним стоїть двометровий пінгвін з чашкою і дивиться на вампіра переляканами очима.

Дівчисько припинило бігати і тепер лише душить у собі сміх, підозріло хижо посміхаючись старому. Марсель опустив погляд на її руки і побачив, що дівчисько роздирає довгими нігтями лівої руки свою праву долоню. Раптом з-під підлоги виросло щупальце та відтягнуло ліву руку від правої, а потім заново занурилося. Чудна ніби не помітила появи тентакля, проте її посмішка стала повільно згасати, а погляд засклянів.

– Як вам вдалося програти? – згортуючи газету в тубу, мовив бос.

Марсель почув легке гарчання десь збоку і почав говорити.

– Це... Те, що сталося, невелике непорозуміння. Цьому дівчиськові пощастило, що під руку потрапив той пісок.

Арагне раптом засміявся.

– Я все Пекло перерив у пошуках вашої нікчемної душі лише для того, щоб у відповідь на своє запитання отримати це?!

– Містере Шапо...

Диявол нахабно перебив вампіра, тицьнувши в його бік газетою.

– Я дав вам силу не через жалість. І компенсація за невиконану угоду навіть поряд не лежала з тим, що ви мені обіцяли! Ви розумієте, що вам підкорялася Армія?! Хоча стратегія підкорення героїв мене бентежить – навіщо було залучати простолюдинів? Втім... це вже не важливо. З вас сміються, усі обговорюють лише те, як ви примудрилися спіткнутися за крок до перемоги!

І тут Арагне кинув у Борна газету. Складений втроє папір прилетів у маківку вампіра і вдарив із силою невеликої книжки. Пінгвін простягнув дияволові чашку, але той спересердя відмахнувся – і чашка розбилася об стіну. Її вміст розлився по стіні темною плямою.

– Містере Шапо! – Борн хотів вийти з кола, але чокнута різко вискочила перед ним і помахала вказівним пальчиком.

– А. А. А! Не виходьте. – Дівча багатозначно показало на намальоване крейдою коло і відстрибнуло вбік.

Борн усе зрозумів, зробив крок назад, а потім знову звернувся до диявола.

– Я все виправлю, містере Шапо.

– Ага, звичайно, – пирхнув Арагне і жестом руки наказав пінгвіну прибрати уламки посуду, після чого повернувся всім тілом до Борна.

– Знаєте, я раніше вважав, що грубішої помилки, ніж створення власних ворогів і бути не може, але ви переплюнули всіх чорних магів! Ви змусили героя битися з вами, хоча він цього не хотів! Інші злодії та злочинці мріють про це, а вам, бачите, нудно стало! А найбільшою ганьбою для лиходія та злочинця я раніше вважав програш дітям-супергероям, та ви змінили мій світогляд! Гірше може бути лише програш дитині без суперздібностей!

Арагне зробив недовгу паузу, спостерігаючи за реакцією клієнта. А Борн відчував себе пригніченим та осоромленим. Відчувши це, Арагне підвищив голос:

– Світ був у ваших руках! І всі ваші старання зійшли нанівець через звичайне дівчисько! Вона навіть не майстер кунг-фу!

– Я вас прошу, Арагне, я все виправлю, все поверну! – благав Борн.

Він нахилився так низько, що здалося, ніби зараз він упаде до ніг диявола і почне цілувати його черевики. І певно, якби Арагне дав йому такий наказ - колишня "акула бізнесу" так і зробив би, аби лише його пробачили.

Але Арагне роздратовано закотив очі й попрямував до робочого столу, проігнорувавши страх чоловіка. Тоді Марсель крикнув: