10.Різні погляди

Ліза та Віка ділили спільну кімнату, тому мали звичку вриватися туди без стуку.

Ліза зайшла в кімнату з якоїсь своєї причини, але відразу забула про неї, побачивши, як сестрин мозок кипить перед монітором комп’ютера.

– Що робиш?

– Складаю новий графік...

– Школа залишається в ньому? – падаючи на власне ліжко, запитала Ліза. Віка пирхнула. – І який вигляд має твій новий графік?

– Думаю... курсів іноземних мов не прибиратиму, поки школу не закінчу, а от з гуртком винахідників попрощаюся!

– Ах, точно! – Ліза хлопнула себе по лобові, ніби згадала. – Це ж діамант школи випускається!

Віка з важким серцем видалила під написами «понеділок» та «четвер» названий гурток. «Мені бракуватиме дурних експериментів Данила» - гірко посміхнулася дівчинка.

– Що ще прибираєш зі свого життя?

– Кунг-фу... – Віка й сама не знала, чи рада своєму рішенню. – І-і... волонтерство. Від волонтерства я й сама втомилася, а мама наполягла на кунг-фу…

– Вона зраділа?

– Зраділа.

У понеділок та середу після уроків у дівчинки кунг-фу. У суботу о 14:50 – волонтерство. У неділю після 13:00 – курси англійської. Курси французької мови в четвер після уроків, а у вівторок та п’ятницю після школи – гра на скрипці.

Тепер Віка матиме більше часу на себе.

І на Колю.

– О! – Ліза згадала, чого приходила. – Може, прогуляємося? З близнюками.

Дівчинка навіть підвелася на ноги. У її голосі та очах було таке завзяття, якого Віка ще не бачила. «Мабуть, це і є закоханість», – подумала мимохідь Віка і згодилася на пропозицію сестри.

Ліза викликалася зателефонувати Микиті. Вона вийшла з кімнати і навпочіпки попрямувала повз батьківську спальню. Зараз тринадцята година, і Оля з мамою спить.

У чотирикімнатній квартирі було дуже мало місця. Артем грав на сімейному комп’ютері в морський бій без навушників у залі, а тато дивився бокс – у тому ж залі. Чоловіки не реагували емоційно на програш або перемогу, але звуку телевізора та звукових колонок не зменшували. Ліза зробила їм зауваження. Тато злякався слів про тихий час й зробив тихіше, а ось Артем навіть не ворухнувся, тому Ліза просто відімкнула колонки з електроживлення.

– Гей, я ж граю! – не відриваючись від екрана, вигукнув Артем.

– Артеме, не сиди так близько до компа! – сказав Грицько, але син проігнорував його. Сердитий тато тільки встав, як почався другий раунд, і знову сів у диван, заворожено дивлячись телевізор.

На кухні Ліза побачила, що з вимкнутого електрочайника парує, а поряд стоїть братова червона чашка з пакетиком чаю.

Набравши номер бойфренда, Ліза налила окропу в чашку. Микита відповів на дзвінок у той самий момент, коли дівчинка ставила чайник на місце.

Поки Ліза домовлялася про зустріч, Артем згадав про чай.

Наче ошпарений, він прибіг на кухню, схопив чайник, схилив голову над повною чашкою і здивовано завис. Ліза дочекалася, поки брат подивиться на неї, і постукала себе пальцями по грудній клітині. Артем присів в елегантному реверансі з чайником.

З букета, що подарував тато мамі, брат витягнув одну ромашку і простягнув сестрі, схилившись у поклоні. Ліза взяла ромашку й легенько стукнула нею брата по макітрі.

– Добре, тоді о другій біля вашого дому! – промовила Ліза у телефон. Артем перекривляв її і відразу ухилився від нового удару квіткою.

– Дякую ще раз! – взявши чашку, хлопчик пішов з кімнати.

Віка крутилася на стільці, коли Ліза повернулася до кімнати. Помітивши сестру, дівчинка зупинилася, а Ліза повідомила, що у них є пів години на збори.

До будинку близнюків йти пішки двадцять хвилин. Спочатку сестри йшли мовчки, а потім Віка згадала, що в Лізи нещодавно був диктант. І тоді Ліза почала ділитися думками щодо вибору твору та його вмісту.

Підходячи до потрібного під’їзду, сестри побачили як з нього виходять близнюки та їхні батьки. Мама дбайливо замотувала Колі шарф, а Микита щось активно доводив батькові. Коли хлопчики помітили своїх подруг, вони дуже швидко попрощалися з батьками і пішли до дівчат.

По дорозі до алеї зірок Микита пояснив, що батько не бажає відпускати його за кордон за програмою обміну школярами. Хлопчик хотів поїхати в Англію, готувався складати необхідний іспит, але, за словами самого Микити, «тато кривиться лише від згадки про англомовну сім’ю, в якої я маю жити три роки, хоча їх іще не визначили».

Віка зауважила: незважаючи на Лізину підтримку, в неї на обличчі чітко читається радість від усвідомлення, що хлопчика не відпустять за кордон.

Коля здивував Віку прагненням узяти її за руку. Серце зрадницьки швидко застукало в той момент, коли їхні пальці сплелися. Але, дивлячись на Микиту та Лізу, що йшли поряд спокійно, Віка відчувала дискомфорт.

Комунальні служби почистили алею зірок, а краями доріжок залишили великі кучугури снігу. Звичайно, діти не могли спокійно пройти повз і почали грати в сніжки.

Навколо Микити й Лізи витав особливий вайб, іноді здавалося, що вони ось-ось обіймуться і поцілуються. Якоїсь миті Віка та Коля відчули себе зайвими і відійшли вбік, щоб не заважати цим двом загравати одне з одним.