7. Вікторія

Вампіри відпустили дівчинку і вона одразу побігла до храму. Правда, можна було б втекти у ліс через заднє подвірря, але... 
"Який у цьому сенс?!! У будь-якому випадку зловлять" - вирішила Віка, забігаючи у храм. 
Коли вона розвернулася, щоб зачинити широкі двері, вона побачила десятки голодних та пустих очей, що дивилися у її бік.
Двері з глухим гупотом зачинилися і дівчинка замкнула їх на засов. Серце шалено калатало, а мозок не переставав повторювати "Ми помремо, ми помремо, ми помремо"!
Притулившись до важких дверей, дівчинка змусила мозок працювати на усю потужність. "Так! Треба озброїтись" - Віка почала аналізувати ситуацію, щоб не було так страшно. - "У мене в запасі хвилин вісім, може меньше..."
"Ні, це марно! Ми помремо!" - кричав в істерії мозок. 
"Але помремо хоча б гідно!" - сама собі сказала Віка і подивилася на відкриті двері збройової. 
Порожні полички наганяли смуту. Попереду - світився при денному світлі алтар. "Запрошення помолитися за душу?" - мимохідь подумала дівчинка і вперто глянула на мармурові сходи, що вели на другий поверх.
"У музеї Великих Воїнів напевно дещо знайдеться!" - рятівна думка і різкий старт.
Віка побігла нагору, молячись тільки про одне – щоб у неї вистачило часу дістатися до музею. 
Раніше сходи не здавались їй такими довгими! І щаблів було менше! А ось бажаний поверх...
- Сестричка! Радий тебе бачити!
Артем несподівано вискочив перед Вікою з розкритими обіймами, перекриваючи вхід на другий поверх. Дівчинка встигла зупинитися. Брат усміхався своїм зубастим ротом так широко, що здавалося, зараз луснуть щоки.
- Ну! Іди! Обійми братика!
Віка проскочила під рукою Артема і побігла далі, але швидше. Її підганяв страх і бажання жити. А ще їй здавалося, що хлопчик біжить за нею.
Аіка мало не врізалася носом в двері музею. Вона схопилася за ручку, як раптом почула справа знайомий голос:
- Добре бігаєш.
Коля дивився на подругу порожнім поглядом білих очей, притулившись ліктем правої руки до стіни. Віка від жаху отступила на два кроки.
- Я б із задоволенням перетворив тебе... - хлопчик показово облизав губи.

- Я сумував... Навіщо ти мене кинула? Ти обіцяла повернутися, а тепер по той бік…
Почувши за спиною гарчання, Віка обернулася і зажмурилася, коли перед її носом клацнули маленькі гострі зубки. 
Піврічна Оля тягла до Віки свої ручки і шипіла, але не могла завдати шкоди, бо Ліза тримала її за тулуб. Віка прижалася до дверей.
- Скажи «привіт» сестричці, Олю! – побачивши реакцію Вікторії, Ліза притулила до себе малу і, посміхнувшись своєю зубастою посмішкою до наляканою Вікі, додала:
- Скоро ти стане як ми і припиниш скиглити, що ти гірша, ніж ми!
- Це ще не точно, - пролунав хрипкий голос матері. 
Мама стояла зліва від входу у музей, обпершись спиною об стіну і схрестивши руки на грудях. Марина Леонідівна Сью у своєму супергеройському сірому костюмі виглядала епічно і неймовірно круто, шкода тільки, що вдягла його в такий поганий день. Чорне волосся, завивистими пастмами, лежало на лівому плечі жінки, закриваючи тим самим її опущене униз обличча.
- Без здібностей вона зійде лише на корм. - Сердито заявила жінка.
Її слова викликали сором у Вікторії, адже, на думки матері - її навіть на вампіра обернути не можна. Раптом мама піднімає з-під лоба білі очі і Віка здригається. Мамин погляд безмінний: суворий та беззаперечний, і Віка розуміє свою безцінність для цієї родини як ніколи. Раніше були хоча б почуття жалю та любові, а зараз вони вільні казати правду.
– Оу! Ти з мамою розмовляєш? - раптом прибіг брат. Він мав веселий настрій. - А Марсель уже сюди йде!
Тіло зреагувало швидше за мозок. Ривком потягнув двері на себе, дівчинка пірнає до музею Великих Воїнів кунг-фу. Крутанувшись на одній нозі, Віка зачиняє двері, а потім притуляється до них спиною і швидко оглядає приміщення. 
Тут були обладунки якогось відомого воїна, проклята анфора та багато іншого, але погляд дівчинки впав на меч Дао. За легендою священника, цей меч викували у жерлі вулкану, він рубав навіть демонів.
Віка зняла зброю зі стіни, а наступної хвилини двостулкові двері злетіли з петель і розбили кілька колон.
- Я тебе знайшов! - закричав на весь храм Борн і радісно підняв кулаки вгору. За ним стояли рідні Вікторії, сам Коля та містер Рік. Побачивши в руках дівчинки меч, Марсель вигнув сиві брови. - Дуель? Я згоден!!!
Старий витяг руку у бік містера Ріка. Супергерой дістав з ножен лицарський меч і вклав його у долоню господаря. Віка невпевнено взялась обома руками за вигнуте руків'я своєї зброї, а Марсель замахнувся та кинувся в атаку. Віка захистилася і спробувала завдати шкоди противнику, але вампір вислизнув.
Здавалося, він може розправитися з дівчиськом прямо тут і зараз, просто не робить цього. Віка вимоталася, а Марсель тільки починав входити в азарт: він почав активно нападати, а Віка не встигала відбивати його атаки. Вигнуте у протилежному напрямку від руків'я лезо меча Дао ковзало по гладкому та прямому лезу лицарського меча. Дівчика встигла прочитати на ворожому лезі гравіювання "Veni, vidi, vici" - прийшов, побачив, переміг. 
Віка хотіла розплакатися від безнадії, а Марсель продовжував бити мечем. Декілька разів клинок меча ворога пролетав над її головою. Все її тіло нило від болю, а з відкритих ран текла гаряча кров.
Віка у відчаї спробувала вдарити вампіра, але Марсель зі сміхом відбив її атаку.
- Я сподівався, що тебе тут чогось навчили! А тебе вбити - як раз плюнути!
Марсель різко напав, змусивши дівчинку відвести меч, а потім ударив її ногою у груди. Віка відлетіла на пару метрів, збивши мармурову підставку, а її зброя приземлилася поряд. Клята анфора злетіла з підставки і розбилася біля ніг дівчинки. Між уламків у повітря піднялася маленька сіра хмара.
Розплющивши очі, Віка побачила рідних. Уся сім'я просто стояла і дивилася, як її вбивають. Навіть з місця не ворухнулись. Ось на кого перетворилися її рідні: на байдужих монстрів, які обожнюють лише свого господаря Марселя Борна!
Марсель повільно підходив до неї, а Віці не хотілося вставати та битися. Вона вже втомилася, їй все одно - перетворитися на вампіра або піти сестрі на корм, - тільки дайте спокій!
Борн усміхався одними губами, але підходячи ближче до дівчинки все ж таки не втримався від спокуси показати гострі і білі, як перли, зуби. Дівчинка здригнулася і схопила рефлекторно меч, чим розсмішила вампіра.
- Серйозно?! Давай! Хоча… знаєш – це добре: хоч щось є! Сил немає, розуму немає, то хоч характер є!.. Ой! Втомилася?
Віка спробувала спертися на тремтячі ноги, але різко впала. А Марсель продовжував веселитися. І його гарний настрій, як комарине дзижчання, діяло на дівчинку.
- Не стати тобі героєм, як і вампіром! Ти - ганьба для всієї родини! Генетична помилка. Жарт природи! Гей, боже! Я тобі дам інше прізвище, щоб на родині не було такого більма! Слухай, а може, ти не їхня дочка? Може тебе зі справжньою Вікторією переплутали у пологовому будинку?
Схиливши голову, Віка раптово кинула погляд у правий бік і звернула увагу на попіл, що лежав серед уламок анфори. Згадала експерта з радіо...
Марсель приготувався завдати фінального удару, замахнувся і... Метал натрапив на опір. Тримаючи тремтячою лівою рукою меч, Вікторія спробувала відвести зброю супротивника, але сили були явно не рівні. До того ж ступні ковзали на власній кровавій дорожці, що залишилася від падіння.
- Помирати, то з музикою, правильно? - засміявся вампір і додав сили тиску...
Аж раптом очі сильно обпеклися об сірий пил. Весь світ у мить потьмянів, Марсель почав лаятися і в афекті розітнув мечем повітря.
Дівчинка ухилилася від удару і зайшла з правого боку. Взявшись за руків'я брудною правою рукою, Віка встромила меч в руку вампіра. Суха кисть разом з мечем впала на кахельну підлогу, а з рани полився чорний слиз. Ошелешений Борн, з почервонілими очима, дивився на свою руку, а дівчинка вдарила його по ногах. Вампір опустився навколішки. Не пам'ятаючи себе від злості, Віка вдарила вампіра мечем по голові, а коли його тіло розпласталося на підлозі – відтяла саму голову.
Віка почула, як оточення вампіра видало якесь дивне зітхання, але не звернула на це уваги. Її руки тремтіли, тіло билося від надлишку емоцій і болю, але дівчинка, щоразу завдавала бездиханому тілу каліцтва. Слова експерта з героїв і лиходіїв Віка використовувала як голосову інструкцію: відрізати голову, розрубати частинами...Серце пронизати!
Через стрес Віка забула, де знаходиться серце і тому била нещасний корпус Борна мечем. Тіло було в суцільних чорних дірах, а з наконечника текла огидна слиз і сама Віка не помітила, як забризкалася цим слизом.
"Спалити!"
Віка в істерії обернулася, але нічого, чим можна було б підпалити тіло – поблизу не було.
– Я знайшов бензин! – закричав Артем. Над собою він тримав каністру, але не це привернуло увагу Вікі: його очі знову були карамельного кольору. - Що?.. Це не бензин?
Віка тільки зараз почула несамовитий плач Олі і побачила, що мати та сестри – знову люди. І Коля. Хлопчик ошелешено дивився на те, що залишилося від Борна, а супергерой Рік прибіг слідом за Артемом, тримаючи кулак над головою.
- Я знайшов запальничку!