6. Вампіри наступають

Вікторії хотілося кинутися на допомогу рідним, але попередження містера Ріка тримало її в Храмі Спокою.
"...швидше за все - вони теж перетворилися на вампірів" - говорили  її думки голосом Ріка. 
І дива не відбулося: телефон Вікторії мовчав, від того на душі ставало ще похмуріше.
Але десь усередині таїлася надія, що героям вдасться перемогти лиходія!
- А хто такий Борн? - запитав Ляошу, коли він і Віка відпрацьовували прийоми.
- Єдиний мультимільярдер планети Земля! Хіба не чули?
- Не хочу завантажувати голову непотрібною інформацією. Так давно він вампір?
- Він був простою людиною… до сьогоднішнього року? – замислилася Віка. 
Усе, що пам`ятала й знала Віка про цю людину, прокрутилося у її голові. 
– У квітні ходили чутки, що він смертельно хворий. А перед захопленням міста, тато казав, що Борн почав виглядати краще… 
Казати, що в цей момент у дівчинки виникло прояснення – це нічого не сказати. 
- У нього свої атомні станції, свої готелі, свої ресторани, спортивні комплекси... Він має такий величезний бізнес, що я навіть не згадаю всього!  На його атомній станції працює майже усе наше місто. А ще тато казав, що він продає деякі хімікати бандитам. Хоча...
- Що "хоча"?
- Мій брат завжди питав, чому тато працює на Борна, якщо він небезпечна людина! Знаєте ... ну ... принцип героя: ніколи не працюй на ворога світу!
– А Григорій Вікторович працює на Борна?
- Ага! Інспектор безпеки на атомній станції Інегаліте. А як любить говорити Артем: інспектор неробства!
- Твій брат не шанує батька! – зауважив Ляошу.
Віка зупинилася і зітхнула. Ляошу опустив дерев’яну палку, якою вони відпрацьовували прийоми. 
- У нього проблеми з батьком?
- Тато посвятив себе роботі. Дід не захотів мінятися квартирами ключ на ключ, змусив тата повертати його частину. Вони досі не помирилися… Через це Артем також на діда ображений. А на тата через те, що він зовсім забив болт на нас! На наше трьохріччя, тато повів мене та Артема у парк розваг, але зустрів друга і замість розваг ми до сьомої вечора просиділи на лавці та спостерігали, як тато з другом випивають. Про безліч інших обіцянок, що давав нам тато і не виконував – я і згадувати не стану. Але виправдання були одні і ті ж: або робота, або друзі. 
- А мама? – щур невдоволено поворушив вусами. 
Віка стиснула плечима. 
- Мама говорила з ним, але результат той самий, що і з його прихильністю до алкоголю…

Увечері того ж дня, коли усі відпочивали у гуртожитку, Віка в компанії Ляошу, звірят і ще двох майстрів намагалася знайти радіостанцію, яка віщає рок-музику. Але випадково натрапили на розмову радіоведучого з експертом по героям та лиходіям. Темою для обговорення було захоплення міста Інегаліте. Не змовляючись, компанія вирішила залишити на цій радіохвилі. Ефір йшов на українській мові, а тому Вікторія і Ляошу перекладали текст для гурту.
-...Марсель Борн - людина вперта і свого досягає будь-якими шляхами, неважливо наскільки ці шляхи законні. Два роки тому суд закрив справу, у якій Борн фігурував як підозрюваний у відмиванні коштів та продажі зброї. А п'ять років тому, за іншою справою, де його підозрювали у продажі хімікатів, - бізнесмена перевели у статус свідка, а посадили його колишнього помічника. У липні цього року Марселю Марсельеновичу поставили невтішний діагноз, лікування не принесло для нього бажаних результатів. Уявіть собі його розчарування! Я не знаю, хто міг перетворити його на вампіра, але цей хтось - рятівник Борна і наша смерть!
- Як це – «невідомо»? Адже у нас є вампіри, ізольовані на островах та у горах, з можливостями пана Борна не має перешкод для їх відвідування…
- Я сумніваюся, що вампір, який обернув Марселя Марсельеновича, дав йому волю так просто. І не забувайте, що у нас є два диявола, які і створили цих вампірів. Я більше схильний думати, що пан Борн уклав угоду з одним з дияволів в обмін на щось. Всім відомо, хто це, я не буду називати ім`я, і всі знають, що цей диявол плекає мрію знищити Армію Дракона як символ безпеки та непокори йому. Але навіть якщо обійшлося без нього, я не вірю у плітки, що він допоможе Армії у боротьбі з вампірами з однієї причини: представники Армії не захочуть показати себе слабкими.
- Але вампіри безсмертні! Хіба не до цього завжди прагнуло людство? - Запитує радіоведучий.
- Люди хочуть жити вічно і деякі вважають вампірів щасливчиками, але забувають, що при перетворенні людина стає кровожерливою істотою. Всі їхні улюблені чізбургери, чіпси та кока-коли стануть табу, бо організм не сприйматиме їх! Люди вмирають, як особистості і стають байдужими до своїх близьких. А якщо подивитися на перетворених мешканців Інегаліте - то ще й станете вірними рабами огидного старого! Всі звернені прив'язані до свого творця, тобто Марселя, будь-яке його слово - незаперечний закон. Армія Дракона, щоб не бруднити свої руки, спробує домовитись із Марселем. Але, боюсь, він не піде на поступки.
- Про які поступки йдеться?
- Марсель - як головний вампір, може своїм словом перетворити раба на людину. Відпустити його.
- Добре, а якщо він не погодиться, то... всі мешканці міста залишаться вампірами?
- Так, залишаться, і це буде найжорстокіша армія, яку світ не бачив. Війна Найсильніших знищила цілі країни, а армія вампірів на чолі з Марселем перетворить усіх нас на безсмертних слуг. Ті, хто вижив, пошкодують про свою долю, оскільки такій армії треба чимось харчуватися. Тобто - не звернених залишать як корм.
- Дякую... - радіоведучий був збентежений таким прогнозом. - Дайте відповідь, будь ласка, на ще одне запитання від наших слухачів: ходять чутки, що вампіри Інегаліте намагаються пробити біокупол, яким Армія Дракона ізолювала місто, а герої, відправлені туди, так і не повернулися. Якщо припустити, що Марсель перетворив на вампірів команду супергероїв, то це означає, що новоявлений лиходій підпорядкує собі всю Армію?
- Легко! - коротко та лаконічно відповів експерт.
- Тобто нас, простих смертних, нічого не врятує?
- Врятує нас вампір, який не підкоряється Марселю, тобто належить до іншого клану. А може врятувати і звичайна людина, як ви чи я! Але – у вампіра більше шансів! В чому проблема людини? Вона слабка! Вампір легко фургон підніме. Він швидко пересувається і може прожити без їжі місяць. Але лиходії-вампіри вже зустрічалися на практиці Армії, і як вона показала - всіх їх перемагав герой, що силою не поступався вампіру! Або це може бути герой з вмінням переміщатися у просторі. А як не герой, то дуже-дуже-дуже везуча людина! - експерт засміявся. - Але таких вже тисячі років не зустрічали...
- Ну, добре-добре ... Припустимо: у жодного вампіра не виникло бажання стати всесвітнім героєм - як звичайній людині врятувати нас?
- А це бажання не виникне! Вампірів, як і антропоморфних тварин, обмежують у правах. Країни, які дають краплю свободи цим істотам, можна перерахувати на трьох пальцях! Клани вампірів живуть далеко від людей у вимушеній ізоляції, вони з радістю долучаться до Борна! Для них це шанс перестати боятися і ховатися. Але, якщо наш щасливчик зважиться битися з головним вампіром або навіть з рядовим вампіром, то його єдиний спосіб знищити ворога - це завдати якнайбільше шкоди! Бийте, ріжте упиря, вдарте його в серце і відріжте голову! А потім розрубайте тіло та спаліть!
- Що ж... дуже дякую за цікаву розмову. З вами у прямому ефірі був...
- Але демони можуть вступити у війну? - раптов задав питання Ляошу. 
Усі повернули голову у бік пацюка, але він звертався до дівчинки її рідною мовою. Віка стиснула плечима, а Ляошу почав уголос думати: 
- Демони сильніші за вампірів, якщо не помиляюся, вампіри навіть доторкнутися до них не можуть... Найкращий спосіб вбити упиря (окрім того що нам назвали), це використати проти нього демона! І їм просто не потрібна буде згода чи прохання Армії, щоб протистояти вампірам.
- Вампіри не можуть доторкнутися до демонів через договір першого вампіра з господарем нашої країни. - Пояснила Віка.
Своєю відповіддю дівчинка привернула увагу до себе, але не розгубилася.
- Диявол погодився перетворити графа на вампіра за умови, що ні він, ні ті, хто у майбутньому стануть вампірами - не зможуть нашкодити йому особисто, його рідним, чортам або іншим демонам. А якщо на демонів не нападають - вони теж не нападають! Мені дідусь казав, що, якщо зміни не зачіпають їх комфорт - вони не хвилюються.
Ляошу перевів її слова для зацікавленої групи. І один з майстрів - старий пес, ледве стримуючи гарчання, щось запитав у Вікторії. Ляошу, кивнув, схоже що погодившись з ним і перевів питання для дівчинки: 
- Хіба їх не хвилює майбутнє планети, на якій вони живуть близько шістсот років?!
- Маю думку, що заселення планети вампірами аж ніяк не змінить їх життя.
Хоча говорила Віка спокійно - душа її тремтіла. Поки майстер переводив її слова, дівчинка згадувала геройське минуле батьків та діда, їх розповіді про ворогів та фінал простистояння... Адже господаря країни аж ніяк не сколихнула новина про те, що герої перемогли усіх лиходіїв у його країні.
Вона прослухала запитання і поглядом попросила майстра повторити.
- Лін каже, ніби оцей ваш Шапо не звільнився з корпорації і досі її очолює. І, що йому якраз невигідна перемога Борна. Ніби-то, тоді уся його діяльність зупиниться.
Дівчинка подивилася у зелені очі рудої лисички.
- Ну-у... гадаю, що не зупиниться, просто деякі її члени пройдуть деяке перетворення. 
- А щодо його компанії? – раптом запитав молодий тигр, з яким Віка познайомилися у перший же день перебування у Храмі.
- Якщо врахувати, що у нашій країні законно виготовляти і продавати наркотики та зброю... то і ця компанія не робить нічого забороненого! Коли опублікували звіт, виявилося що за кордон вони не продали жодного товару з тих, що не дозволені у цивілизованому світі. Хіба що канабіс і маріхуанна, але їх давно легалізували у 56 країнах! Ще нарахували дуже багато "послуг для закордонних клієнтів". Але і список клієнтів вони не публікують, ссилаючись на конфіденційність і поки що Армії жодного імені не вдалося викрити! А сам цей диявол офіційно пішов у відставку і зворотнє не довели.
Коли Ляошу перевів її слова, серед молоді почалася дискусія на цю тему, але Віка у ній не брала участь.
Протягом наступних двох днів інтернет, телевізор та радіо передавали новини про нову команду суперів, відправлену в Інегаліте, потім про їхнє звернення до вампірів і... поступове ослаблення біокуполу.
Третій день не приніс ніяких новин і у той же вечір, лягаючи спати, Віка сподівалася, що армія вампірів не проб'є купол. Але в першу годину ночі її розбурхали інші учні храму.
О восьмій годині вечора (за часом Інегаліте), вампіри вирвалися на волю.
Усю ніч учні Храму не спали, незважаючи на зауваження майстрів та їх прохання. Вікторія моніторила з іншими звірятами канали новин, перечитуючи одну і ту саму інформацію у різних джерелах з надією вичитати щось нове. 
Опівночі (за часом Інегаліте) вітчизняні канали новин припинили казати на Борна "монстр" і раптом почали називати його "пан" та "господар".
У Китаї в цей час була третя година ночі.
Один з європейських каналів новин повідомив, що окрім "корму" незайманим залишився господар країни, його наближені і близько сорока демонів. На доказ цього показали кадри, де чорти вільно гуляють вулицями. Вампіри намагалися їх обходити, але іноді здавалося, що звірі навмисно провокують упирів. І коли хтось з неврівноважених вампірів кидався на чортів – потрапляв у воронку зубів та кігтів. Вражаюче, але здавалося б слабкі істоти легко розривали на частини супротивників, більших за них самих вдвічі! Їхня агресія і безжалісність відчувалася навіть крізь екран.
Хтось із звірят пошкодував, що не можуть так само розібратися з упирями.
О пів на третю годину ночі (за часом Інегаліте) Марсель зі своєю командою супергероїв-вампірів атакував штаб Армії Дракона. Найсильніших перетворили на вампірів, а тих, кого Марсель вважав слабаками - залишали людьми.
Віка зауважила, що завжди відкритий до подорожуючих храм став закривати передню та задню браму навіть днем. Вчителі та учні встановили графік чергувань. Зрозуміло, що майстри не сподіваються на вияв з боку вампірів співчуття.
Віку та інших хлопців майстри тренували, як у війну.
Упродовж чотирьох днів Марсель захопив усю Європу, Америку і тепер насувався на Азію. Було страшно спостерігати за телеведучими-вампірами, що оголошували "хорошу новину" про захоплення такого-то міста. Вони виглядали, як мерці, їхня шкіра була блідою, губи сині, а очі білі. А ще вони любили посміхатися гострими, як ножі, зубами. Перетворені вампіри мабуть любили свою моторошну посмішку і намагалися її показати за будь-якого випадку. Так, глядачам доводилося кілька разів спостерігати, як після показу посмішки ведучої камеру направляв на себе оператор і тицяв свої зуби в об'єктив.
Мешканці Храму тренувалися, а самі відчували: це – марна справа! Вистояти проти тисячі, ні, сотні тисяч вампірів – неможливо! А як дістатися до головного вампіра і вбити його?!! Вікторії доводилося наступати на горло власному відчаю та заспокоювати однолітків.
Проповіді в каплиці стали коротшими, священик частіше просив у молитві у Всевишнього сил для тих, хто бореться, і вибачався за всіх, хто звернувся в нечисту силу. Молоді учні храму, як і Віка, спершу не розуміли, поки сам священник не пояснив:
- Це сила зла їх обернула на упирів, більшість із них не просили цієї долі. Але вони нічого не можуть зробити і змушені підкорятися, а після смерті їм зарезервовано дорогу до Пекла. Я прошу Бога, щоб він помилував їхні душі і дозволив увійти до Раю, коли такий випадок виникне.
Ранок 25 листопада обіцяв бути таким же тривожним, як і всі попередні, проте саме цього дня, о першій годині дня, черговий журавель почав бити в дзвони. Всі покидали свої справи, схопили зброю та вибігли надвір. Помітивши, що Ляошу схопив меч, Віка схопила Ханбо-палицю.
Армія вампірів наближалася до них.
На воротах влаштувалися стрільці. У цебрах зі стрілами була свята вода, хоча майстри не були впевнені, що вона допоможе. Усі були налякані, бо передбачали свій програш заздалегідь.
Всі вишикувалися в кілька шеренг, учні та майстри готові були битися пліч-о-пліч проти ворога.
Коли стихли приготування – замовкла й природа. Не чути було ні птахів, ні комах, ні вітру. Стрільці виглядали в гущавині безсмертних чудовиськ, але ті, хто раніше стрибав по деревах і налякав чергових - причаївся.
Аж раптомусе закрутилося: вампіри вибігали з лісу, стрибали на величезну висоту і вмить виявлялися на стіні. Стрільці не встигали стріляти, але навіть якщо стріли потрапляли у тіла – вампіри самостійно витягували зброю з ран та продовжували напад.
Набридливі слова експерта крутилися в голові, але вони не надихали на боротьбу, а збільшували розмір відчаю. Вампіри були швидшими і спритнішими за будь-якого майстра, навіть підлітки і діти без найменшої праці укладали на лопатки кращих з кращих.
Зброю вибили з рук Вікі на третій хвилині нападу.
- І чого ти навчилася у своїх кружках?
Голос знайомий. Але стоїть перед нею якийсь безхатько зі сплутаним волоссям та бородою.
Мить – і цей образ зникає, а перед дівчинкою виявляється Марина Леонідівна Сью. Сірий костюм зроблений зі шкіри, з темно-сірими кишенями на куртці та брюках для зберігання різного виду зброї. Мамині очі білі і в них нема тепла та турботи, в них лише холод та відраза.
Раптом мама кривиться і різко розвертається до Віки спиною. Між ребер вампірші всадили меч, але він не завадив чудовиську накинутися на беззбройного Ляошу. Віка озирається, але не бачить палицю. 
Її раптово збивають із ніг, сідає зверху і заламує їй руки за спиною. Вона раптово чує голос Микити, що хвалить Артема. Віка ледве повертає голову вліво і бачить, як Артем знімає з себе невидимість і хоробро заявляє, що кожен день так збиває сестру.
Віка притиснута до землі, у зв'язку з чим дівчинка не може ворухнутися, але вона бачить свого майстра і маму. Щур вгризається у шию вампірші, а та хапає пацюка за вуха і тягне у різні боки, ігноруючи його крики про біль.
Дівчинка вскрикує, коли на її очах коричнева шкура рветься навпіл. Вампірша розриває голову Ляошу, як кавун, з неї ллється кривавий водоспад і від жаху Віка навіть пробує встати, але її сильніше притискають до землі під принижуючий сміх. Чудовисько на хвильку замислюється і впивається зубами у в'яле тіло майстра. Артем підбігає до мами з криком: дай і мені!
У враженої Вікторії з очей полилися сльози. Навіть коли її грубо змусили піднятися на ноги - вона не відвела погляд. Дівчинка не вірила, що її майстра - не має. Мама відкинула тіло майстра, як ганчірку, і задоволено витерла рота. Сміх Артема змушує Віку ретельніше придивитися до облич рідних. У хлопця білі очі та гострі зуби, як у всіх вампірів, шкіра має синюватий відтінок, а загалом – це її рідний брат. Кровожерливий брат.
Раптом погляд Вікі сковзає у бік і вона бачить тіла інших учнів та майстрів, що виявили занадто різку непокору. Святе місце залл'єте червоною рідиною та закидане шматками м'яса.
Усіх, хто вижив, вишиковують перед брамою тепер уже готуючись знайомити з новим господарем. Вампіри задоволені собою, вони вголос мріють про похвалу Борна і сподіваються, що він заохотить їхні старання. Віка шукає поглядом своїх перетворених батьків і тут вампіри дружно замовкають.
Ворота відчиняють, і Віка бачить ще вампірів: містера Ріка, Шторма та інших сильних героїв з Армії Дракона, серед них - її тато. Він у своєму супергеройському образі "Богатиря" височить над усіма присутніми, не приховує гору м'язів і лякає своїми білими очима навіть інших вампірів.
Тато, злегка погойдуючись, вийшов уперед. Мешканці храму завмерли у нерозумінні та страху, а вампіри – у мовчазному захопленні та безперечному підкоренні. Віка терпляче чекала, що зробить чи скаже тато...
Раптом пролунав невдоволений кашель, і зніяковілий тато повернувся до народу задом. Григорій ніс на собі крісло, яке через його широку спину і зріст не помітили відразу, а на ремені ніхто уваги не звернув.
Марсель Борн миттю прибрав з лиця похмурість і посміхнувся на весь рот гострих зубів.
– Вітаю вас, смертні! Я – Марсель Марсельєнович Борн.
Старий не виглядав, як його слуги. Очі людські, блідості немає, його і вампіром не назвеш, доки усмішку не побачиш. На відміну від інших вампірів, що йому підкорюються, на Марселі чистий одяг.
- Увага! – закричав Марсель. - Зараз ми поділимо вас на їжу та вампірів. Найвправніші, найсильніші і найхоробріші приєднаються до моїх слуг, решта піде на сніданок! Не бійтеся, вас не вб'ють... при добрій поведінці. Подивіться на своїх полеглих побратимів і зробіть правильний вибір! Хочу зауважити: ви не перетворитеся на вампірів після укусу, оскільки для перетворення треба ввести отруту. Я дав усім слугам указ, вони будуть тримати свої рецептори у вузді. Але хочу зауважити: навіть якщо хтось випадково введе отруту у ваш організм – вашим господарем стану я, - Марсель вимовив це з великою гордістю. - І я буду вирішувати вашу долю! – Марсель піднявся на носках. - Знаю, це важко прийняти. Годувати вас будуть добре... ваша кров має бути смачною, а це можливо лише за правильного харчування! 
Віка не бачила раніше Борна, точніше – так близько. Лише по телевізору або в інтернеті - у скандальних випусках новин. Але, навіть тоді, коли він сидів у кріслі перед журналістами, було видно, що він - немічний старий. З такою худорлявістю взагалі дивно, як його не здувало вітром. Папа розповідав, що Марселю важко ходити, а іноді він з'являвся на публіці в інвалідному візку. Від колег тато також чув, що іноді у Марселя не вистачало сил просто взяти ручку, не те щоб підписати нею папери. Не було чуткою той факт, що за машиною багатія, крім машини з охоронцями, їхала машина з лікарем та медсестрою.
Зараз Борн не схожий на того слабкого старого. Він сповнений сил і енергії, високо тримає голову і міцно стоїть на своїх ногах, навіть одяг на ньому молодіжний: бірюзова водолазка, сині джинси та білі кросівки. Якщо раніше тато скаржився на поганий характер боса, то тепер Борн став веселим та грайливим.
- Бос... Марсель Марсельєнович! 
Тато покликав багатія, але не встиг нічого сказати: той швидко підбіг до батька і жестом змусив нахилитися. Тато нахилився, а Борн обхопив його обличчя своїми тоненькими ручками.
Григорій пробурмотів щось нерозділене, але, схоже, Борн не слухав його. Він дивився то на підлеглого, то за його плече...
Віка зрозуміла, що Марсель порівнює її з батьком. І жах скував її тіло.
Коли Марсель гаденько посміхнувся їй, Віка захотіла впасти в непритомність. Вампір відпустив її тата і, злегка підстрибуючи при кожному кроці - попрямував до неї. Якби Віку не тримали - вона піддалася б емоціям і рвонула геть, але їй довелося вистояти весь час, поки вампір наближався.
Незважаючи на можливість швидко ходити та бігати, Марсель не поспішав, він схоже відчував страх дівчинки та розтягував задоволення. Час для Вікі тривав невблаганно довго, а погляд її був прикутий до одного вампіра. 
Коли він підійшов ближче, Віка підняла очі угору, тому що зростом старий був десь метр сімдесят п'ять.
- Вікторія Сью? Я вас упізнав. Якщо зменшити щоки Григорія, то ви з ним виявитеся на одне обличча.
- Дякую... - пролепетала Віка, відчуваючи, що має відповісти.
- Пропоную угоду, як єдиному герою, що вижив! Переможеш мене – забирай усіх слуг собі. Згодна?
- Е... я... не герой. - Віка мала засмутити Марселя. Вона знала, що ця відповідь прискорить її перетворення, але відтягувати її не хотіла найбільше. 
На її подив, відповідь не затьмарила радісний настрій багатія.
- Якщо моя пам'ять мені не зраджує, то всі супергерої підкоряються мені, а ти - єдина дитина суперів, яка вільна від мого контролю. Будь-якого до чого! Усі супергерої зі мною боролися, навіть ваш брат, я не наважуюсь порушити цю традицію.
- У мене немає здібностей! Ви мене переможете за дві секунди. Ви... Ваш слуга вбив мого наставника за кілька секунд! - Віка відверто не наздоганяла, навіщо вампірові це потрібно!
Марсель не витримав, нахилився до вуха Вікторії і перейшов на шепіт:
- Слухай, після Інегаліте та штабу Дракона цікавих битв у мене не було! Я захопив всю планету, ви останні в моєму списку. Я хочу запам'ятати цю перемогу, не псуй мені настрій! Я потягну час, побігай від мене, покричи як не хочеш вмирати, або не хочеш ставати звіром, можеш вдарити моїх слуг, їм це не завдасть шкоди! Коротше, розвесели мене цього чудового дня, а я подумаю над твоєю долею! Час у тебе – десять хвилин. Біжи!