3. Храм Спокою чекає

  Новоспечені знайомі сиділи у кафе, забувши про листівки та буклети. Микита та Ліза говорили тільки про зрозумілі їм речі, Віка чула щось з галузі екології, але в цілому суть не вловила. Микита зумів розслабитися і більше не запинався. А ще він створив враження хлопчика-ботаніка, і нехай її захоплювала його начитаність - Віка розуміла, що вони навряд чи потоваришують. У неї не вистачить моральних сил стільки часу говорити про природу!  «Сто відсотків у майбутньому стане біологом або геологом!» - вирішила про себе Віка.
  Віці сподобався Коля. Він говорив про відомі речі, був милим та добрим. Сарказм та дивний гумор дівчинки Коля розумів, а якщо не розумів, то чемно мовчав. Віка не відчувала себе дивною і поводилася розкуто.
Близнюкам 11 років і вони півроку тому переїхали до Інегаліте. Прізвище сестер "Сью" ні про що хлопчикам не казало, поки Ліза та Віка прямо не похвалилися минулим своїх батьків. Тоді брати пожвавішали. Микита чесно зізнався, що героями не дуже цікавиться, а Коля спитав, з якими здібностями народилися Віка та Ліза. Питання Миколи зачепила стару рану Вікторії, але вона чесно зізналася, що звичайне дівчисько.
- Її сили виявляться у дорослому віці! - Раптом випалила Ліза. - У бабусі, тобто мами нашого тата, суперсила виявилася після народження дитини у 20 років.
- Дай вгадаю: ти - супер розумне дівчисько! – раптово випалив Коля. Ліза скромно повела плечем.
- Правду кажучи, це складно не помітити. – відповів Микита. Ліза залилася фарбою.
- Мені розумних не треба, я ціную щирість. - Коля бічним зором подивився на Віку і підморгнув. Дівчинка посміхнулася. - До речі, хотів спитати: чому у вас різного кольору очі?
– У нашої мами блакитні очі, а у батька – карі, майже темні. Генетика розподілила так, що в мене та нашого брата очі татові, а у Вікі – мамині! - випалила Ліза. - Вчені вже давно провели розрахунки, результати яких показали, що діти партнерів із подібними кольорами очей матимуть рівні шанси отримати і карій, і блакитний колір!
- Я просто хотів сказати... - Коля, який не очікував отримати наукові дані, тихенько пояснив: - Що це... спантеличує, коли ви говорите про те, що є сестрами... Віка трохи більше…А Ліза ще й біла!
  Але фраза Колі швидко забулася завдяки жарту Микити. Поки дівчата сміялися, Микита поглядом пояснив братові, де той ляпнув зайве, а потім швидко перевів розмову на більш розслаблену тему.
  Віці здавалося, що саме так і виглядає фраза "метелик у голові": завжди спокійна і зосереджена сестра йшла додому підстрибом і співала тільки їй відому пісню. Віка чемно мовчала, але дотепні жарти так і крутилися на язиці.
  Поки мама чистила картоплю на кухні, Ліза виклала їй історію знайомства з близнюками і про те, який Микита чудовий та розумний! 
  Віка, що зі знайомства з близнюками фанатіла не так сильно, як Ліза, сіла спокійно перед телевізором на диван поряд з братом. Але подивитися передачу вона не змогла, оскільки Артему набридло грати у мобільну гру.
   Віка вчепилася в пульт мертвою хваткою, а жалібні вигуки брата, щоб віддала пульт по-доброму, ігнорувала. Коли Артем спробувала застосувати грубу силу, дівчинка загарчала.
  Хлопчик все підбурював показати, чому сестра навчилася на заняттях з кунг-фу. Але Віка знала, чому Артем встиг навчитися за три місяці навчання. А братові лише дай можливість проявити себе!
  Раптом задзвонив телефон Марини. Від вібрацій смартфон потихеньку ковзав по слизькій столешниці. Жінка поспіхом витерла руки і взяла слухавку.
Марина слухала абонента з усією увагою, і обличчя у неї було як ніколи серйозним. Після розмови вона покликала Віку.
  Дівчинка відволіклася, і Артему вдалося відібрати в неї заповітний пульт. Однак, радості від перемоги він не відчув, оскільки сестра байдуже поставилася до своєї поразки (навіть... немовби не помітила) і пішла на кухню.
   Марині було важко стояти, але вона це якось робила. За вісім місяців її живіт став як кавун, Вікторії здається, що він не був таким великим під час вагітності Лізою. І тому дівчинка підозрює, що мама носить під серцем двох дітлахів. 
   Подивившись на смартфон так, ніби її тільки що запросили на позапланові батьківські збори, мама перевела погляд на старшу доньку.
- Дзвонив твій тренер з кунг-фу. У вас проводилися змагання серед підлітків, чому ти не розповіла? - поклав телефон на столешницю, запитала Марина.
  Ліза здивовано подивилася на матір, а Віка сховала гірку усмішку за маскою байдужості.
- Я виграла друге місце, мені дали грамоту і все. Пишатися нічим.
  Те, що отриману грамоту гідно оцінили лише брат з сестрою - Віка не зауважила. Мама навіть не глянула на грамоту, бо налаштовувалася на фінальну битву з сином у грі «Legend of King». Да і взагалі після шостого місяця вагітності Марині було важко зосередитися на декількох речах одночасно. А батько з радістю повідомив, що Віка зможе стати поліцейським та затримувати злочинців.
  Дівчинка програла через неуважність: дала супротивникові заплутати себе, от і вся комедія!
- Тренер сказав, що переможниця забрала грошовий грант та відмовилася від поїздки. Тому журі вирішили відправити тебе до Храму Спокою.
- Що за дебільна назва?! - Вигукнув Артем, підслухавший всю розмову. Його голова визирнула з-за рогу зі знущальною посмішкою на вустах. - Це де? В Китаї??
- Вгадав, дурню! - Фиркнула Ліза.
- Відлітаешь за тиждень... - мама, здається, була схвильована. Вона звикла, що старша дочка завжди під боком, а тепер вона вирушає на якісь практики. – Може і ти відмовишся?
- Ні, це цікава пропозиція. Я не проти. – Але в дівчинці прокинувся її азарт та авантюризм, з яким вона завжди поринала у нове. Мама невпевнено скривила губи.
- Але ж сонце: це інша країна, там небезпечно… Там замість людей живуть демонічні істоти!
- Вікусь, мама діло говорить – а раптом тебе там викрадуть і продадуть на органи? – але злий жарт Артема мама не оцінила. – Ну, або просто загубишся.
- Взагалі, так – звичайну дитину легше вкрасти, ніж з даром! – зауважила Ліза.
   Слова сестри образили Віку, але вона вмить забула про біль, побачив вираз мами. Її ошалешене обличча розвеселило дівчинку і вона не стримала сміх.
- Дякую доню, дякую синку за моральну підтримку! – Марина поклала долонь до грудей і трішки нахилилася. Ліза розвела руками, ніби промовляючи «а що я такого сказала?».
- До речі, мамо, може допоможемо одному фонду рекламою? – Віка посміхнулася хитрою лисячою посмішкою.
  Мама уважно вислухала ідею старшої доньки. Ліза та Артем стояли за маминою спиною. Ліза, усвідомлюючи, що Віка її бачить – роздратовано закотила очі, а брат після монологу Вікторії обійняв її за плечі.
- І як така добра душа буде жити у цьому світі?!
- Доню, я думаю, цей фонд і без нас впорається. – Винесла своє рішення мама. – І я б дійсно на твоєму місці задумалася щодо твоєї, як висказався Артем, «доброї душі».
   Віка розгубилася. А зараз що вона зробила не так? Вона ж не попросила грошей, вона знає, що їм тяжко – лише реклама, хіба шкода безкоштовної реклами?
- Якщо не передумаєш… - мовила знову Марина. – То летиш за декілька тижнів.
   Але Віка була налаштована серйозно.
- Можете не хвилюватися, я впораюся.
- Наші хвилювання закінчяться, коли у тебе проявляться здібності. – Вигукнула Ліза. - Як у бабусі Лариси.
- Можливо це станеться у шістдесят, - пирхнув Артем і дужче обійняв Віку.
- Сподіваюся, раніше, щоб встигнути на тобі відігратися. –    Не залишилася у боргу Віка і щіпнула брата за бік. Той відстрибнув і голосно засміявся. 
- Діти, - мама важко зітхнула, а потім втомлено посміхнулася. – Нам усім треба вже змиритися з природою Вікусі… Випадок бабусі одиничний і досі має статус феномену. Да і нам буде спокійніше, якщо Віка не буде брати участь у діяльності Армії та корпорації. З її «доброю душою»…
- Ну, так, хоча б у когось з нас повинні залишитися усі кінцівки, щоб годувати інших інвалідів! – знову втрутився Артем. 
   Мама та Ліза перезирнулися.
- А в тебе оптимістичний погляд на майбутнє. – Зауважили дівчата.
- Це фінал дев'яноста відсотків героїв та навіть лиходіїв, і статистику рахував не я!
  «Дев'ять відсотків закінчують смертю, і лише один – спокійною зустрічають старість» - згадала Віка ту аналітичну статтю, яку вони знайшли з братом та сестрою у журналі. – «Сподіваюся, ми усією родиною увійдемо у цей один відсоток»…
  Артем поїхав 31 травня. У той же день до Вікторії у друзі в соціальній мережі Публікграм додався Коля і вони розпочали переписку. А ось Микита одразу запросив Лізу на побачення через СМС. І Ліза з радістю пішла, - навіть полетіла. І весь вечір 31 травня мама, Віка і навіть тато вислуховували від дівчинки, який чудовий в неї друг.    Тато підозрило косився на Лізу, уточняв деталі про Микиту, але не заспокоївся. Мама пожартувала, що татові ще рано хвилюватися. А Віка тим часом продовжувала обмінюватися мемами та смішними відео з Миколою у Публікграмі, а вночі, коли батьки лягли спати, Ліза почала розповідати Вікторії про Колю те, що змогла випитати у Микити. Віка слухала з відкритим ротом, а коли Ліза заявила, що завтра сестра отримає від хлопчика запрошення – ледь не скрикнула від радості.
   1 червня Коля запросив Віку на побачення у ресторан китайської кухні. Татові треба було на роботу у другу зміну, тому він сидів на кухні з мамою, коли старша донька прийшла відпрашуватися на прогулянку.
- Вони по черзі вас на побачення кличуть чи монетку кидають? – здивувалася мама. Вікторії сподобалося її зауваження і вона посміхнулася.
- Чекаю завтра від тебе такого ж звіту, як вчора від Лізи! – напрочуд серйозно заявив тато.
   Коля був веселим, галантним, але на відміну від Вікі розумів, куди вона летить.
- У Китаї люблять їсти рис палицями, ось так... 
   Усі кліенти сиділи на підлозі і їли з низеньких столиків. Хлопчик спробував узяти палиці, як тримають китайці їх, але натомість вийшло якесь чудовисько з рогами. Зобразивши на обличчі замішання, Коля спробував взяти палички по новому, але впустив їх у тарілку з рисом. При цьому Коля чомусь залишився задоволений.
- Бачиш! Палиці вже в рисі, а значить ми на вірному шляху!
   Віка засміявся. Коля, намагаючись тримати на обличчі невимушену посмішку, милувався дівчинкою і намагався запам'ятати, як звучить її сміх.
- Я дурень, я знаю... - сказав він, коли Віка заспокоїлася.
- Ти смішний. І придурюєшся!
- Ні! Я дійсно навчаю тебе, як правильно їсти у Китаї!
- Я знаю. - Віка хитро примружилася. - Твій брат викрив усі твої плани на сьогодні.
- Ти зустрічалася з моїм братом! - Коля зобразив на обличчі ревнощі та гнів. 
   Віка посміхнулася і звичним саркастичним голосом, відповіла:
- Ні, з ним зустрічалася Ліза... Він дуже балакучий, я б з ним у розвідку не пішла.
- І що? Вони розмовляли про мене?
- Так. Ти любиш серіал "Гра мечів", фанатієш від рок-гурту Чорне Коло і дивишся за компанію з мамою турецький серіал "Рабиня зі Стамбула".
- Що?! Він з глузду з'їхав від кохання! - Коля мало не подавився рисом, який він уміло взяв ціпками. І палиці він тримав нормально, як годиться.
– А ще вмієш робити суші.
- Хоч щось добре сказав...
- То ти навчиш мене правильно тримати ці палиці чи ні?
- Навчу, не гони коней! – з деякою образою у голосі відповів Коля. - Ми ж за цим і прийшли! – Він знову посміхнувся і здалося, що він знову у доброму гуморі. - Медитуватимеш у своєму храмі вранці, а в обід їстимеш свіжозварений рис і згадувати мене...
- Обов'язково!
- Станеш майстром кунг-фу, битимеш ворогів Китаю і малу батьківщину згадувати...
- Гей! Я збираюся повернутись.
- Але навіть не знаєш, коли! - Коля виглядав засмученим. Віка спробувала сказати щось втішне:
- Я можу повернутися будь-якої миті: квиток назад у мене з відкритою датою. Якщо мені там не сподобається – я, хоч наступного дня повернуся до Інегаліте.
Здавалося, що Коля повірив.
- Я буду чекати.