3. Храм Спокою чекає

Новоспечені знайомі сиділи в кафе, забувши про листівки та буклети. Микита та Ліза говорили тільки про зрозумілі їм речі, Віка чула щось із галузі екології, але загалом суті не вловила. Микита зумів розслабитися і більше не запинався. А ще він створив враження хлопчика-ботаніка, і нехай її захоплювала його начитаність, Віка розуміла, що вони навряд чи потоваришують. У неї забракне моральних сил стільки часу говорити про природу! «Сто відсотків у майбутньому стане біологом або геологом!» – вирішила про себе Віка.

Віці сподобався Коля. Він говорив про відомі речі, був милим та добрим. Сарказм і дивний гумор дівчинки хлопчик розумів, а якщо не розумів, то чемно мовчав. Віка не почувалася дивною і поводилася розкуто.

Близнюкам 11 років і вони пів року тому переїхали до Інегаліте. Прізвище сестер Сью ні про що хлопчикам не казало, поки Ліза та Віка прямо не похвалилися минулим своїх батьків. Тоді брати пожвавішали. Микита чесно зізнався, що героями не дуже цікавиться, а Коля спитав, з якими здібностями народилися Віка та Ліза. Запитання Миколи зачепило давню рану Вікторії, але вона чесно зізналася, що звичайне дівчисько.

– Її сили виявляться у дорослому віці! – раптом випалила Ліза. – У бабусі, тобто мами нашого тата, суперсила виявилася після народження дитини, у 20 років.

– Дай вгадаю: ти – суперрозумне дівчисько! – раптово випалив Коля. Ліза скромно повела плечем.

– Правду кажучи, це складно не помітити, – відповів Микита. Ліза залилася фарбою.

– Мені розумних не треба, я ціную щирість. – Коля бічним зором подивився на Віку і підморгнув. Дівчинка всміхнулася. – До речі, хотів спитати: чому у вас різного кольору очі?

– У нашої мами блакитні очі, а в батька – карі, майже темні. Генетика розподілила так, що в мене та нашого брата очі татові, а у Віки – мамині! – випалила Ліза. – Вчені вже давно провели розрахунки, результати яких показали, що діти партнерів із подібними кольорами очей матимуть рівні шанси отримати і карий, і блакитний колір!

– Я просто хотів сказати... – Коля, який не очікував отримати наукові дані, тихенько пояснив: – Що це... спантеличує, коли ви говорите про те, що є сестрами... Віка трохи більше… А Ліза ще й біла!

Але ця фраза Колі швидко забулася завдяки жарту Микити. Поки дівчата сміялися, Микита поглядом пояснив братові, де той ляпнув зайве, а потім швидко перевів розмову на більш розслаблену тему.

Віці здавалося, що саме це і є «метелик у голові»: завжди спокійна і зосереджена сестра йшла додому підстрибом і співала тільки їй відому пісню. Віка чемно мовчала, але дотепні жарти так і крутилися на язиці.

Поки мама чистила картоплю на кухні, Ліза виклала їй історію знайомства з близнюками і про те, який Микита чудовий та розумний!

Віка, що не так сильно фанатіла від близнюків, як Ліза, сіла спокійно перед телевізором на диван поряд з братом. Але подивитися передачу вона не змогла, оскільки Артемові набридло грати в мобільну гру.

Віка вчепилася в пульт мертвою хваткою, а жалібні вигуки брата, щоб віддала пульт по-доброму, ігнорувала. Коли Артем спробував застосувати грубу силу, дівчинка загарчала.

Раптом задзвонив телефон.

Від вібрацій смартфон потихеньку ковзав по слизькій стільниці і грозився зісковзнути на підлогу. Тому жінка поспіхом витерла руки і взяла слухавку.

Марині було важко стояти, але абонент повідомив їй щось таке, від чого жінка завмерла.

Вона слухала абонента з усією увагою, і обличчя в неї було як ніколи серйозним. Уточнив лише декілька деталей, жінка подякувала співрозмовника за новину і натиснула на кнопку "відбій", а потім покликала старшу дочку.

Дівчинка відволіклася, і Артемові вдалося відібрати в неї заповітний пульт. Однак радості від перемоги він не відчув, оскільки сестра байдуже поставилася до своєї поразки (навіть... немовби не помітила) і пішла на кухню.

Марина подивилася на смартфон так, ніби її тільки-но запросили на позапланові батьківські збори. А коли прийшла Віка, мама перевела погляд на неї.

– Телефонував твій тренер з кунг-фу. У вас проводили змагання серед підлітків, чому ти не розповіла? – поклавши телефон назад на стіл, запитала Марина.

Ліза здивовано подивилася на матір, а Віка сховала гірку усмішку за маскою байдужості.

– Я виграла друге місце, мені дали грамоту і все. Пишатися нічим.

Те, що отриману грамоту гідно оцінили лише брат із сестрою, Віка не зауважила. Мама навіть не глянула на грамоту, бо налаштовувалася на фінальну битву із сином у грі Legend of King. Та й узагалі після шостого місяця вагітності Марині було важко зосередитися на декількох речах одночасно. А батько з радістю повідомив, що Віка зможе стати поліціянткою та затримувати злочинців.

Дівчинка програла через неуважність: дала супротивникові заплутати себе, от і вся комедія!

– Тренер сказав, що переможниця забрала грошовий грант і відмовилася від поїздки. Тому журі вирішили відправити тебе до Храму Спокою.

– Що за дебільна назва?! – вигукнув Артем, який підслухував усю розмову. Його голова визирнула з-за рогу зі знущальною посмішкою на вустах. – Це де? В Китаї??

– Вгадав, дурню! – фиркнула Ліза.