2. Біла ворона

  Вікторії пощастило народитися у незвичайному світі.
Супергерої справжні, а не актори й мальовані персонажі, і лиходії – настільки ж реальні, як реальне саме життя!
Армія Дракона – міжнародна організація суперів, місце, де навчають новобранців, та притулок для всіх супергероїв.
Це місце, де Віка із задоволенням би навчалася. Вона стала гордістю своїх батьків!
Але їй не бути героєм.
Звичайно, Віка каже сім’ї, що не засмучується, але мама і тато чудово знають, що дитина бреше. І бреше насамперед собі. Як не засмучуватися, якщо вся сім’я – супери?!!
Григорій уміє перетворюватися на богатиря. Чоловік не злий за своєю природою, він добрий, часом наївний і дурний, як дитина, і по-справжньому роздратувати його буває важко. Виходило «роздраконити» Григорія лише трьом категоріям людей: убивцям, ґвалтівникам і лиходіям. Ось тоді на волю виривався злий Григорій! Чоловік жовтів, ставав на чотири голови вище і міг підняти однією рукою хмарочос. Але у звичайному образі людини Григорій мав ось такий вигляд: зріст метр сімдесят п’ять замість двох метрів та п’ятнадцяти сантиметрів, великий пивний живіт замість кам’яного пресу та очі кольору молочного шоколаду на білому білку замість червоного. Що не змінювалося у 31-річному Грицькові в оберненні – це волосся, якого в чоловіка що не рік ставало все менше.
Марина – жінка-шейпшифтинг, вона може перетворюватися на будь-яку людину і перетворювати свій одяг на інший! Дуже корисна здатність. Такий самий дар мала і її покійна мама, теж супергерой. Хоча у 19 років вона була пристрасною блондинкою, зараз жінка змушує своє волосся залишатися чорним, як вороняче крило. Народження дітей не вплинуло на її струнку фігуру та форму грудей, тож чоловік досі дивиться на неї закоханими очима. Тільки блакитні очі стали втомленими й суворими. Жінка досі за нагоди взуває підбори, через що стає на декілька сантиметрів вищою від чоловіка, але того це не бентежить.
Мама і тато перебували на службі в Армії Дракона з 11 років під керівництвом беззмінного президента містера Ріка. У 18 років вони офіційно стали супергероями міста Інегаліте, але через два роки звільнилися зі служби: тоді на світ з’явилися двійнята – Артем і Віка. Молодим батькам було по двадцять років.
Русе волосся до пліч, величезні блакитні очі – п’ятирічна Віка, яка тільки-но дізналася про подвиги батьків і про здібності брата, стоїть перед дзеркалом і намагається силою думки змусити волосся вирости до статі. Вона морщиться, стискає руки в кулаки, поки кісточки пальців не побіліють, думає тільки про довге шовковисте волосся моделі з реклами шампуню, з надією розплющує одне око... але неслухняна зачіска залишається незмінною.
- Це не обов`язково буде мій дар. – Мама визирнула з вітальні. Вона присіла навпроти дочки і чмокнула у щоку. – Це не буде шейпшифтінг, це не обов`язково буде дар сили, як у батька… В тебе буде своя супер здібність. І воно скоро проявиться!
Мамині слова заспокоїли дівчинку у той момент. 
В Артема дар ставати невидимим. Такий був у батька Марини, що загинув зовсім молодим під час битви. Це і добрий дар, і поганий: Артем росте хуліганом, і свій талант використовує радше на зло. Віка неодноразово лякалася, коли в порожній кімнаті раптово опинявся брат. 
Витівки Артема коштували Грицькові дорогоцінних нервів, і він поповнив список тих, хто може його роздратувати, іменем рідного сина. Але мама неодноразово помічала, що Артем – добрий хлопчик. Коли ж цей аргумент не спрацьовував і батько злився на сина, мати нагадувала йому в приватній розмові, що Артем є його точною копією у дитинстві. І вигляд має такий самий: також русявий і кароокий хлопчик! І завжди додавала, що неприємний характер і своєрідний гумор сина з віком зміняться. І це діяло на Грицька... до нового розіграшу чи пранку від Артема.
Віка намагалася віднайти в собі інші здібності, благо, в родоводі Сью їх достатньо. Шейпшифтинг, невидимість, надзвичайна фізична сила, геніальність, телепортація... Але жодна себе не проявила. Дівчинка припинила пошуки після невдалої спроби підняти чавунну батарею. Точніше, після того, як батьки «застукали» її за цією спробою. Мама злякалася, а тато відніс стару батарею на смітник.
За три роки після народження двійнят народилася Ліза. І спочатку вона була звичайною дитиною, як і Віка! Ліза не змінювала зовнішності, не ставала невидимою, не перетворювалася на богатиря... Але вона вміла читати вже в один рік, будувала всілякі вироби з конструктора й розгадувала з дідусем кросворди. Батьки збагнули: Ліза – геніальна дитина! Як вони пишалися своєю маленькою донечкою, що у віці двох років обіграла всіх шахістів на міському конкурсі! А їм усім було за 30 років!
Батько часто казав, що молодша донечка не тільки розумна, а й гарна, цитата: «Уся в маму!». Маленька Ліза має світле кучеряве волосся, а ось колір очей дістався знову від батька. У газетах дівчинку часто порівнювали з принцесою або феєю, особливо чомусь журналістам, що писали про її перемогу на конкурсі, подобався її погляд спідлоба. Нібито вона в цей момент мала вигляд дорослої.
Можливо, через сильне виділення на тлі геройської сім’ї Віка намагалася проявити себе будь-якими методами. 
Батько у цей час закінчував навчання і працював у боулінг-клубі. У дорослих не було коштів на власну квартиру, тому діти часто лишалися з дідом Віктором у його чотирьохкімнатній квартирі. 
Ліза любила пінгвінів, вона часто говорила про них у дитячому садку, чим набридла усім дітям та навіть вихователям. А ось Віка йшла їй назустріч і вдома у діда дівчата грали у шоу Природа: Ліза прикидувалася ведучою, а Віка – пінгвіном і повторювала усі дії, які говорила Ліза.
На весілля молодят дід подарував синові та невістці однокімнатну квартиру біля моря, а сам жив у центрі. Але врешті решт дорослі обмінялися квартирами, коли Лізі виповнилося три, а Артему та Віці – шість. Щоправда, батькам після цього потрібно виплатити різницю дідові, що, звичайно, погано відобразилося на відношеннях Григорія з Віктором.
Хоча вчився Григорій, як казав дід, «на відчепись», - Грицька на наступний день після випуску взяли на престижну роботу. Чоловік радів, бо тепер зможе віддати борг батькові та забезпечити родину, і його зовсім не турбували хвилювання Віктора. 
Якось Артем підбурив Віку підслухати розмову дорослих. Так вони дізналися, що їх батько працює інспектором з безпеки на атомній електростанції, що належала славнозвісному бізнесмену Марселю Борну. З молодих років за Марселем тягнулася липка кримінальна історія і до нього придивлялася навіть Армія Дракона – центр суперів. 
Віктор хвилювався, що його син працює на потенційного злочинця, але мама парирувала йому тим, що Марселя жодного разу не засудили. Врешті решт, Григорій заявив, що йому байдуже на підозри.
Артем, що і до цього мав натягнуті стосунки з батьком, взагалі почав називати його за ім`ям. Мама сварилася на сина за це, а ось Грицько, на диво, терпів і не заперечував.
Григорій занурився у нову роботу і зовсім забув про дітей. Зате Марина взялася за  їх виховання. Вона була суворою, але якщо все робити так, як вона сказала – все буде добре.
Бачачи, як батьки хвалять трирічну сестру за успішне вивчення англійської мови, Віка попросила записати її до репетитора. Але мама й тато відмовили. «Ось підеш у перший клас – тоді й почнеш!» – пояснив батько. І Віка з нетерпінням чекала на уроки... Як вона засмутилася, дізнавшись, що згідно зі шкільною програмою іноземну мову вивчають з другого класу!
Але до другого класу треба ще дожити! Тому дівчинка попросила відвести її до музичної школи, де вона старанно опановувала гру на скрипці.
У вісім років, зауваживши успіхи брата у сфері спорту, дівчинка виявила бажання записатися на курси кунг-фу. Мама чинила опір цьому пориву, ставила логічне запитання – навіщо. Тато заспокоїв її однією фразою, яку він сказав тихо, але присутня Віка все ж почула:
– Нехай займається, чим хоче, аби не заважала займатися Артемом та Лізою...
Дідусь готував англійську мову з двійнятами. Артем сперечався з дідом, рвав зошити і кидався підручниками щоразу, коли в нього не виходило правильно вимовити слово чи скласти речення. Віка, спостерігаючи таку поведінку брата на їхніх групових заняттях, намагалася бути старанною ученицею. Щоправда, коли до їхніх занять приєднувалася Ліза і без помилок будувала діалог із дідусем – усі попередні заслуги Вікторії множилися на нуль.
А як Артем шаленів під час таких показових виступів – варто було тільки бачити!
Одного осіннього вечора, коли Ліза з високо піднятим носом декларувала сонети Шекспіра в оригіналі, Артем спорудив плювалку з ручки і вистрілив у сестру мокрою кулькою! Ліза у відповідь кинула в нього книжку.
Коли дідусь розвів онуків у різні кімнати, прийшли батьки. Віка не звернула уваги на те, що лише Лізі та Артемові батьки сказали збиратися, і продовжила складати підручники до рюкзака. Тож здивувалася, коли мама вручила їй пакет із речами. 
Дідусь ніяк не реагує, лише сердито закусує нижню губу, поглядаючи на сина. Але Грицько ігнорує його.
– Віко, ти не проти сьогодні переночувати в дідуся? – запитання батька звучить як твердження для дев’ятирічної дівчинки.
У цей момент дід відходить за спину онуки й кладе долоню їй на плече. 
Віка логічно запитує:
– А ви куди?
– Тато бере Артема на полігон, тренуватиме. Наш син має показати майстер-клас на першому уроці бойових мистецтв! – з гордістю каже мама і гладить Артема по русявій голові.
«На уроках фізкультури Артем виділяється швидкістю та спритністю, отримує вищі бали, що йому потрібно тренувати на тому полігоні?!» – думає дівчинка, дивлячись на брата, який чомусь ховав від неї очі.
Тим часом Ліза збирає коротке волосся у хвостик, милуючись своїм личком у дзеркалі.
– А мама з Лізою йдуть на кіберспортивну гру! – різко піднявши голову, Артем тикає пальцем на дівчат.
Подумавши що вона не заважатиме сестрі, у серці Вікторії спалахує надія.
– Можна з вами?.. – невпевнено уточнює дівчинка у мами із сестрою. Ліза скептично кривиться.
– Навіщо? – байдуже знизує плечима мама і зазначає: – Краще ноти повтори, Ненсі Володимирівна каже, що ти можеш грати краще…
І щовечора п’ятниці батьки брали Артема та Лізу на тренування чи ігри. А Віка вчила англійську мову, повторювала ноти, допомагала дідові в господарстві... А під світлом ліхтарика намагалася читати книжку «Маленький принц» в оригіналі, сподіваючись, що хоча б знання французької мови допоможе їй здобути увагу батьків.
Дідусь, помітивши прагнення Віки розмовляти французькою мовою, домовився зі знайомим репетитором про уроки. Краще говорити Віка не стала, проте читати й перекладати тексти вже було простіше. Тож коли брат із сестрою та батьками йшли на тренування, Віка також знаходила собі заняття. Але азарт дівчинки швидко згас, коли вона докумекала, що батькові та матері байдуже.
У віці 10 років Артема повели на кастинг до Академії Армії Дракона для його подальшого навчання як героя. Батьки з сином поїхали у Німеччину, де проходив кастинг, і на Віку навалилася така хвиля заздрощів і ворожості, що, якби вона мала матеріальне втілення, затопила б весь Інегаліте! 
Восьмирічна Ліза ще маленька, щоб навчатися в Армії, але за три роки Віка програє молодшій сестрі. І усвідомлення цього факту боляче б’є Віку по самолюбству.
Поки батьки були в Німеччині, виховували дівчаток дід Віктор, а також тітка Світлана – старша сестра мами. Жінка працювала онкологом, писала наукові дисертації та виступала з лекціями в медичних університетах.
У її лікарні дідусь проходив щомісячне обстеження і брав із собою онучок. Там дівчатка познайомилися з волонтерами. Натхненна їхньою самовідданістю, Віка також зголосилася допомагати хворим. Дівчинка з гордістю носила бейджик, який їй подарували у благодійній організації.
Побачивши, з яким азартом Віка взялася до нової справи, Ліза також зголосилася бути волонтером. І саме цю новину одного прекрасного вечора розповіли сестри батькам під час телефонного дзвінка.
До становлення старшої доньки як волонтера мама поставилася байдуже, але дізнавшись, що Ліза розділила захоплення Вікторії – засмутилася. Марина хотіла, щоб дівчинка-геній почала вигадувати винаходи – тоді вона матиме більше шансів потрапити до Армії.
А Грицько обурився, що Віка додала собі нове заняття.
Й іноді Віка ловила себе на думці: навіщо їй усе це?
Дівчатка її віку захоплюються серіалами, декотрі досі граються іграшками й нікому про це не кажуть, багато хто починає ходити на побачення і вперше цілується. А в неї – суцільна робота над собою.
Артем успішно пройшов кастинг і повернувся додому гордим та поважним. Повідомив, що за два тижні виїжджає на навчання, вже до Польщі. Батько захоплено розповідав про здібності інших дітей, котрі приходили на кастинг.
Інші два місяці літа минули в сестер без Артема – він перебував на навчанні. Йому все подобалося, він міг по сто разів під час розмови повторити, як йому шкода, що сюди Віка не потрапить...
А Віка вперше не відчула заздрості – всі літні канікули вона волонтерила та вивчала іноземні мови. Ще вона почала майструвати разом з Лізою.
Брат пропустив перший дзвоник та шкільну лінійку, оскільки повернувся додому лише другого вересня, але у класі він моментально став зіркою номер один. Першого ж дня у школі його обступили однокласники та розпитували про академію. Хлопчик з радістю розповідав про Варшаву, про важкі тренування та складні завдання. Іноді Вікторії здавалося, що десь брат підбріхує, а десь перебільшує, але не втручалася. Але навіть вчителі слухали Артема з повагою та захопленням.
У вересні мама також повідомила родині радісну новину: вона вагітна четвертою дитиною...
Марина повинна народити на початку літа, лікарі сказали, що буде дівчинка й вони вже вигадали їй ім’я: Ольга – на честь мами Марини. Віка ще не знає, сестра народиться зі здібностями чи ні, але їй здається, що вона готова до всього: в листопаді Лізі виповнилося вісім років, а отже, за три роки вона теж піде на кастинг до армії. І її приймуть.
У квітні двійнята відзначили свій одинадцятий день народження. Братик подарував сестрі пластикову корону та назвав її «принцесою Дісней 50-х років». Батькам це здалося милим, але Вікторія не зрозуміла, чому саме цих років. І Артем у своєму репертуарі пояснив: «У ці роки принцеси були дівами в біді, їх завжди рятували принци, феї або гноми! Тож я скоро стану твоїм принцом, а Ліза буде моїм особистим гномом!»
Татові жарт сподобався – він засміявся. А ось Ліза образилася і штовхнула брата у плече. Віка сором’язливо зняла корону, яку на її голову грубо надів брат.
– Я сподіваюся, що ти будеш мене рятувати, а не притягувати біду, – зауважила Віка у відповідь.
– Знаєш, мені шкода, що я залишаю вас із мамою та новонародженою сестричкою, – із вдаваною жалістю повідомив Артем і поклав руки на плечі Лізи та Вікторії. – Вас чекають безсонні ночі, підгузки, чарівний запах у квартирі…
– Не хвилюйся, Артеме, – відізвалася мама. – Ти встигнеш відчути ці чарівні речі на собі, коли повернешся додому.
Ліза злісно загигикала, а Віка знущально вщипнула розгубленого брата за живіт. 
У травні Артем іще насолоджувався свободою: бігав із хлопцями на паром, плавав у морі, рибалив, грав з мамою у відеоігри та вболівав з татом за улюбленого автогонщика. А ось сестри після уроків займалися рекламою благодійного фонду.
Після останнього дзвоника брат побіг збирати речі в академію, а сестри пішли на агітацію. Вони ходили від квартири до квартири  й розповідали про мету організації і чим саме можна допомогти фонду: ліками, грошима або моральною підтримкою онкохворих. Текст готовий і дівчатка завчили його на зубок.
Але багато людей їм просто не відчиняє, а якщо відчиняють, то, почувши про тему розмови, поспішно говорять: «Мені не цікаво» – і зачиняють двері.
– Чому люди такі байдужі? – вигукує зопалу Ліза, спускаючись униз із п’ятого поверху.
– Було б у цьому світі більше добра – не було б і лиходіїв, – кинула Віка.
Але дівчинка-геній мала свою думку:
– Лиходії – вищий рівень злочинності. У них більше сил, більше здібностей, вони такі ж розумні, як я, відповідно і плани масштабніші! Вони можуть рости в достатку, можуть бути оточені увагою та визнанням, але якщо є проблеми в голові – не допоможуть сили кохання та дружби!
«Що ж... у цьому є логіка!» – подумала Віка.
– Знаєш, я, певно, більше не буду ходити по хатах! – раптом заявила Ліза, вручаючи решту буклетів ошелешеній Вікторії.
– Але ж ми робимо добру справу…
– Усі люди егоїсти, я вже це побачила, а ти ні. Ти ж чула засновника: треба шукати багатого спонсора, тоді буде діло! Реклама, жалість, може, навіть сльоза – і тоді все зрушить з місця. А те, що ми робимо, – це геморой. Ні, ти можеш далі працювати, але я вже перегоріла.
Вікторії було боляче це чути. Адже вона теж втомилася...
– Може, тоді ми всією родиною зробимо рекламу? Тітка ж робить…
Ліза знизала плечима, але не відповіла.
Дівчатка чули, як у домофон безрезультатно дзвонять. Опинившись на першому поверсі, Ліза натиснула на кнопку, а Віка почала штовхати важкі металеві двері. Брати-близнюки зробили три швидкі кроки назад, даючи дверям відчинитися повністю. 
Один з братів тримав у руках стопку буклетів, де були намальовані зелені листочки. Віка одразу придивилася до назви організації на буклетах.
– О! Привіт, ви теж волонтери? – Віка привітно всміхнулася.
Хлопець глянув на свої руки, немов до слів дівчинки не знав, що несе, а потім вигукнув:
– Ні! Ми з організації «Врятуємо ліс».
– А! Ботаніки! – засміялася Віка, але другий хлопчик образився.
– Захищати природу також важливо, як і допомагати людям!
Після цього він почав перелічувати проблеми довкілля, які для далекої від науки Віки звучали як порожній звук (і, напевно, для всіх байдужих до захисту природи людей також). Але Ліза його розуміла. Хлопчик сильно хвилювався і від того запинявся та заїкався, проте Ліза вправно доповнювала його, якщо він забував слова або ковтав їх. Це було смішно та безглуздо, але Віка відразу зрозуміла по чорних очах сестри, що цей близнюк їй подобається. Хлопчик, схоже, теж був у захваті від Лізи та її знань. Якоїсь миті він запнувся на півслові, залюбувавшись дівчинкою, а в тієї все обличчя вкрилося червоними плямами.
– А ви... – другий хлопчик, скористався мовчанням, що раптом запанувало, щоб звернутися до Віки, і кивнув на будинок, – вже обійшли квартири?
– Я вас засмучу: в цьому під’їзді вам ніхто не відчинить, нам не відчинили! А на останньому поверсі живе... – Віка покрутила пальцем біля скроні. Брати з розумінням «загукали», але повідомлення дівчинки їх засмутило.
– Ми жодної листівки не роздали. Ніхто не хоче нас слухати...
– Ми вас розуміємо...
– До речі! – Перший хлопчик схаменувся: – Я – Микита. А це Коля!
Ліза по-дурному усміхнулася і кивнула. Віка зрозуміла, що до такого банального почуття, як симпатія, навіть геніальний мозок сестри виявився безсилим.
– Я – Віка. А це моя сестра Ліза!