1. Угода з дияволом

  Марсель Борн зі своїм персоналом оселився у готелі "Жовтий палац", чий прайс-лист могли потягнути лише люди зі статком. Мультимільярдер оплатив особистому лікарю, медсестрі, двом охоронцям та помічнику номера категорії "стандарт", а сам обрав номер "люкс вищого класу" з видом на заповідник. Але купленим комфортом бізнесмен не насолоджувався. Він жодного разу навіть не зайшов у христалево чисту воду басейна. І не те, щоб йому ніколи: через захворювання старого, замість запланованих трьох днів – команда перебувала у місті Етуаль два тижні.
  Сьогодні о сьомій годині ранку, помічник знову прийшов до свого босса для обговорення робочих завдань. Молодому чоловікові в окулярах подобалося мальовниче місто – місто поетів та митців, тому він сподівався, що сьогодні стан боса буде знову поганим і вони відкладуть справи ще на два дня.
  Навколо худорлявого Марселя, що сидів за столом у широкому кріслі, кружляли жінки. І одна з них – молода співробітниця готелю, намагалася вивести старого на розмову, виставляючи на столі сніданок.
  Помічник зупинився напроти відкритого вікна. Готель побудували поряд з заповідником, еко-активісти часто сварили господарів готелю, але бізнес працював, а усі зауваження щодо шкоди навколишньому середовищу та загрозу для тварин – ігнорували. Кругле лице чоловіка розплилося у щасливій посмішці, коли він почув чарівний спів рідкісних птахів.
 Але різкий голос боса змусив повернутися до реальності. 
  Помічник мотнув головою та декілька разів моргнув, скидуючи чари і глянув у бік боса.
  Марсель був невдоволений тим, що тонометр занадто сильно зжав його руку… Медсестра у відповідь нагадала йому, щоб сидів тихо...
  Таке враження, що м`яке крісло ось-ось поглине старого. Він сидів у ньому абсолютно безпомічний, насупивши брови, як завжди, поки співробітниця готелю солодким голосом оголошуваластрави. Симпатична брюнетка принесла сьогодні яєчню з беконом та свіжими овочами, чорну кава та воду без газу у гранованому стакані. 
   У помічника аж слина потекла від цього сніданку, адже йому доводилося замовляти їжу за свої кошти і зранку це часто був чорний чай з якоюсь булочкою.
  Але бізнесмен байдуже дивився у стіну, виконуючи наказ медсестри, якій довелося через крик Марселя заново міряти йому тиск. 
  Помічник гірко усміхається, спостерігаючи за кволим фліртом дівчини. Те, що Марселю перевалило за 90-то років, не хвилює «полювальниць», але лише наближені до міліардера знають, що характер у Марселя - гірший ніж смак драгон-фрукту. І далеко не усі у змозі його терпіти.
  Коли ж дівчина запитала, чи потрібно щось ще шановному пану, старий роздратовано відмахнувся пальцями.У цей момент медсестра зняла з руки Марселя пов`язку тонометра… Тож, коли брюнетка спробувала щось запропонувати, Марсель гучно попросив її піти.
  Після цього співробітниця притиснула порожній піднос до тіла, розвернулася та пішла на вихід. Пройшовши повз помічника Борна з ображеним, але гордим виглядом, дівчина тихо закрила за собою двері номера. 
  Медсестра зауважила, що сьогодні стан пана Борна набагато краще. Старий промовчав. Медсестра поклала у долонь мілліардера чотири таблетки та попросила проковтнути. Старий це зробив. Після цього медсестра піднесла до його вуст склянку з водою та почекала, коли він зробить ковток.
  Медсестра зібрала свої речі та покинула їх, а помічник розгорнув свою записну книгу та приготувався до запитань шефа.
 Але сьогодні Марсель був відчуженим та небагатослівним. Тоді помічник вирішив зачитати план на день. 
  Весь цей час Марсель дивився на склянку з водою, що стояла на столі перед ним. Здавалося, ніби бізнесмен проводить розумовий діалог з посудом, під час якого останній манить і дражнить хворого. Борн скривився, ніби ображений, і потяг тремтячу руку до гранованої склянки з ініціалами готелю.
- Пане Борн? - помічник з подивом дивиться на тремтячого начальника, що намагається підняти праву руку.
  Вирішивши, що у Марселя знову припадок, помічник потягнувся у кишеню піджака за телефоном.
  Коли Борн охопив слабкими пальцями склянку, його помічник уточнив:
- Вам потрібна допомога?
- Не тринди під руку! – хекаючи, ніби він біг марафон, Марсель зробив спробу підняти зі столу посуд.
  Помічник зосереджено спостерігає, як старий бореться з власним недугом. З його брів градом капав піт, але наполовину повна склянка здавалася шестилітровою пляшкою. Старий, з важким зітханням опускає руку.
- Ти відволікав мене! - не знайшовши нічого краще, старий зривається на помічникові.
  Але потім, заспокоївшись, Марсель говорить наступне:
- Мій дід казав: якщо не можеш дати собі раду - лягай у домовину! - роздратований власною безпорадністю, Марсель витер з лоба піт і спробував зжати слабкі пальці у кулак, але кінцівки замикалися не до кінця. 

- У сімдесят дев'ять років у нього почала розвиватися хвороба Альцгеймера. - Продовжив згадувати Марсель, розглядаючи власну руку.- Коли йому лікарі поставили діагноз - він повернувся додому і застрелився з трофейної рушниці! 
  Марсель стиснув зуби і вдарив долонею об підлокітник крісла.
  Руки багатія були сухі, вкриті язвами, а крізь тонку жовту шкіру проглядалися вздуті сині вени. На правій скроні старого також вздулася вена, а на лисій голові виліз несмертельний жировик.
- Я гадав, що здоров… Чортова непритомність! – Марсель зморщився. - Кращі лікарі світу не знали, що конкретно лікувати. Все, що вони зробили - це прописали таблетки, які продовжать моє існування на півроку або рік, як карта ляже! Вони самі так сказали: як карта ляже! – старий ледь не плювався від злості. - А що вже казати про знахарів та шарлатанів? 
  Помічник з жалем та болем слухає босса. Він пам’ятає усі поїздки і якби не робота - помічникові довелося б організувати поїздку Марселя до чергової гадалки.А ще тиждень – і 31 травня, а за ним літо. Літо, яке Марсель Борн ненавидів через спеку. Багатій був вимушенийходити під парасолею або у капелюсі з окулярами, інакше міг отримати сонячний удар та опік роговиці очей – ось настільки у нього слабкий організм.  А з новою хворобою – літо стане для Марселя справжнім випробуванням!
  Чоловік подумки підбирав підбадьорливі слова, але тут шеф прохрипів:
- Я знаю, що ви всі бажаєте мені найскорішої смерті! Навіть цей лікар хоче від мене здихатися! «Пане Борн, може подумаєте про пенсію?» - старий перекривляв слова свого лікаря і помічник зрозумів, чому сьогодні з Марселем працювала одна медсестра.
- Думаєте, прийде краще керівництво? Фіг вам! І кращої роботи ні ти, ні хто інший не знайде! Але і в мене терпіння не резинове... - тяжко вдихнувши, Марсель вимовив з видохом: - І життя... 
- Пане Марселю, я хотів... Ех...Тобто... - помічник втомленно закрив блокнот. - Я хотів запропонувати вам поїхати до містера Шапо. Впевнений, він вас вилікує.
  Почувши прізвище, старий завмер, а на його обличчі відбилася помісь страху та бажання. Спогади війни як стара стрічка чорно-білого кіно – промайнули перед очима.
- І якою ж буде його ціна? - пошепки спитав Марсель Борн, дивлячись на злощасну склянку. Помічник байдуже знизав плечима. – У нас є вільний день?
- Якщо скасувати зустріч із директорами і-і-і... перенести ще кілька важливих справ... - помічник звірився зі списком. - То... - чоловік подивився на Борна поверх окулярів що чекав на його відповідь, як злочинець - вироку.
  Зачекавши секунду, помічник повідомив:
- Ми можемо полетіти до Нуарвіляжу прямо зараз.
  Марсель погодився з ідеєю і кинув погляд на настінний годинник: половина восьмого.
  Помічник викликав для шефа гелікоптер: хоча до селища їхати машиною лише годину, у стані Борна набагато безпечніше обрати транспорт, який не буде трясти розбитою дорогою. З Марселем летить також лікар та два охоронця, а на помічника лягали сьогоднішні розбірки з бізнесом.
  Маєток містера Шапо легко відрізнити серед красивих та романтичних будиночків, що його оточували. Двоповерховий будинок, виконаний в готичному стилі, кидає морок на всю чарівність селища Нуарвіляж. На подвір'ї кожного маєтку побудований вертолітний майданчик - дуже зручно, особливо з розрахунком, що мешканці селища вважають за краще переміщатися подібним видом транспорту!
  Однак містер Шапо виділився тим, що не мав такого майданчика, через що довелося садити гелікоптер прямо на дорозі перед брамою. Охоронці витягнули босса з його інвалідним візком з гелікоптера, а слідом вийшов лікар. Пілот вирішив залишитися у транспорті. 
  Борн кинув погляд на гострі стержні на даху будинку, візуалізуючи, як його посадять на одну з таких, якщо охорона буде вести себе грубо з мешканцями будинку. "А ці можуть!" - подумав Марсель.
  Паркан з металевих листів, що накладені один на одного, - метрів тридцять у висоту - огороджує територію маєтку. Випалена деінде земля та майже вимита з асфальту червона рідина наштовхували на думку, що допитливим тут не раді!
  Поряд з хвірткою встановлений дверний дзвінок з домофоном, у який дзвонив охоронець Марселя. Але йому ніхто не відповідав і ніхто не виходив надвір. Хлопці запропонували піти, але Марсель впевнено відповів, що їх перевіряють на витримку.
  Раптом грюкнули двері маєтку і гості в очікуванні прислухалися до кроків, але чули лише шльопання. Перелякані охоронці зняли пістолети з запобіжника.
Хвіртка відчинилася і перед гостями встав двухметровий пінгвин Гумбольдта з золотими очима. Створіння миролюбно посміхнулося гостям і щось прочирикало, начебто вітався, ігноруючи наставлені на нього дула пістолетів.
  Пінгвін попросив гостей йти за ним, розвернувся і швидко почимчикував до будинку. Марсель жестом змусив охоронців виконувати наказ і один з них поштовхав візок по сіро-бурій бруківці. Ялівець висажений вздовж усього паркану на короткостриженому газоні.
  При поступовому наближенні до маєтку, будинок все більше і більше ввижався Марселю брамою до Пекла. "Хто входить тут, залиш усю надію" - згадав Марсель фразу з Божественної комедії, але дубові, масивні двері були без відомої таблички. Пінгвін опустив ручку і підштовхнув двері уперед.
  Справа, одразу біля входу, знаходилася, мабуть, вітальня або на зразок того. При швидкому погляді на неї, Марселю здалося, що кімната порожніє довгий час: голі стіни, білий квадрат над незапаленим каміном, диван, стіл та крісло, на яких сірі простирадла. І темно-сірий паркет, на якому клубочками збирається пилюка. 
Ліворуч, трішки далі - кухня. Попереду були білі сходи, що вели до зачинених білих дверей на другому поверсі. А за сходами - довгий та звивистий коридор і хто зна, наскільки він довгий і куди веде. Але ремонт усередені будинку був скромний, а на стінах, мебелі та на поручнях видні сліди від кігтів та навіть зубів.
 Повсюду розкидані речі. Через безлад складалося погане враження про хазяїна будинку, але Марсель побоювався думати в такому ключі про нього. Марсель боявся навіть його ім'я вимовити.
 Пінгвін помахав гостям крилом, мабуть, просячи залишатися в коридорі, а сам зайшов у маленькі дверцята, що ховалися під сходами. Прохід був такий малий, що створінню довелося нахилитися, щоб увійти.
  Марсель почув зверху шурхіт і підняв голову. На його подив, зі стелі за ним та його персоналом спостерігали десятки хижих очей.
- Кадавр! Пішла геть!!!
 Цей крик налякав гостей. Десь усередині будинку пролунав веселий сміх, а слідом за ним – і гуркіт.
  На другому поверсі двері відчинилися і з них вискочило дівчисько. Глянувши на неї один раз, усі гості зрозуміли: вона не в собі. Копна її світлого волосся не розчесана, босі ноги, а на юному тілі - гамівна сорочка. 
  Дівча прожогом зачинила двері і об них одразу щось зі звоном вдарилося.
- Хіба це не його… - останнє слово застрягло у горлі лікаря, але тут він вигукнув: – Що він з нею зробив?! – і відразу закрив рот руками.
  Нервовий сміх раптово пробився через рот дівчини, а її очі заскленіли, втупившись у нікуди. Вона махнула руками, відбиваючись від щупальців, що раптово виникли, і з'їхала по поручням вниз. Гості втиснулися в куток, але дівчина пробігла повз і вибила вуличні двері своїм тілом.
- Шьєн! Вгамуй цю дурепу, поки вона когось не вгамувала!