1. Угода з дияволом

Марсель Борн зі своїм персоналом оселився у готелі "Жовтий палац", чий прайс-лист могли потягнути лише люди зі статком. Мультимільярдер оплатив особистому лікарю, медсестрі, двом охоронцям та помічнику номера категорії "стандарт", а сам обрав номер "люкс вищого класу" з видом на заповідник. Але купленим комфортом бізнесмен не насолоджувався. Він жодного разу навіть не зайшов у христалево чисту воду басейна. І не те, щоб йому ніколи: через захворювання старого, замість запланованих трьох днів – команда перебувала у місті Етуаль два тижні.

Сьогодні о сьомій годині ранку, помічник знову прийшов до свого босса для обговорення робочих завдань. Молодому чоловікові подобалося мальовниче місто Етуаль – місто поетів та митців. Тому він сподівався, що сьогодні стан боса буде знову поганим і вони відкладуть справи ще на два дня.

У тринадцять років Марсель пережив Війну Найсильніших, що тривала з 1939-го по 1945 рік і яка відібрала в нього батька. Борн застав технічний та інформаційний прогрес світу, а зараз живе в сучасному та комфортному ХХІ столітті. Підлеглі позаочі називають його Кощієм, і Марсель повністю виправдовує це прізвисько своїми вчинками.

Єдиний мультимільярдер на всій планеті, що віддав життя роботі, зрікся всіх родичів і зневажає почуття любові, нині викидає всі гроші, щоб уникнути неминучого.

Навколо худорлявого Марселя, що сидів за столом у широкому кріслі, кружляли жінки. Одна з них – молода співробітниця готелю, розставляла на столі страви і паралельно з цим – намагалася розговорити роздратованого старого.

Помічник зупинився напроти відкритого вікна. Готель побудували поряд з заповідником, екоактивісти часто критикували господарів готелю, але бізнес працював, а всі зауваження щодо шкоди довкіллю та загрози для тварин – ігнорували.

Кругле лице чоловіка розплилося у щасливій посмішці, коли він почув чарівний спів рідкісних птахів. Але різкий голос боса змусив повернутися до реальності.

Марсель був невдоволений тим, що тонометр занадто сильно зжав його руку… Медсестра у відповідь нагадала йому, щоб сидів тихо...

Таке враження, що м`яке крісло ось-ось поглине старого. Насупивши брови, він сидів у цьому кріслі - абсолютно безпомічний та слабкий, і навіть вид та запах сніданку не змусив Марселя посміхнутися.

У помічника аж слина потекла від цього сніданку, адже йому доводилося замовляти їжу за свої кошти і зранку це часто був чорний чай з якоюсь булочкою. А перед Марселем на столі стояла яєчня з беконом та свіжими овочами, чорна кава й вода без газу.

Ба більше: помічник не встояв би перед молодою співробітницею готелю, якби вона так само розмовляла з ним солодким голоском. Проте бізнесмен байдуже дивився у стіну, виконуючи наказ медсестри, якій довелося через крик Марселя заново міряти йому тиск.

Помічник гірко усміхається, спостерігаючи за кволим фліртом дівчини. Те, що Марселю перевалило за вісімдесят років - не хвилює «полювальниць», але лише наближені до мілліардера знають, що характер у Марселя - гірший за сморід скунса.

Коли ж дівчина запитала, чи потрібно щось ще шановному пану, старий роздратовано відмахнувся пальцями. У цей момент медсестра зняла з руки Марселя пов`язку тонометра… Тож, коли брюнетка спробувала щось запропонувати, Марсель гучно попросив її піти.

Співробітниця притиснула порожню тацю до тіла, розвернулася й пішла на вихід. Пройшовши повз помічника Борна з ображеним, але гордим виглядом, дівчина тихо зачинила за собою двері номера.

Медсестра виміряла бізнесменові тиск та зауважила, що сьогодні стан пана Борна значно кращий. Старий промовчав. Медсестра поклала в долоню мільярдера чотири таблетки та попросила проковтнути. Старий це зробив. Після цього медсестра піднесла до його вуст склянку з водою та почекала, коли він зробить ковток.

Медсестра зібрала свої речі та покинула номер, а помічник розгорнув свою записну книгу та приготувався до запитань шефа.

Але сьогодні Марсель був відчуженим і небагатослівним. Поки помічник зачитував план на день, Марсель дивився на склянку з водою, що стояла на столі перед ним. Здавалося, ніби бізнесмен веде розумовий діалог з посудом, під час якого останній манить і дражнить хворого. Борн скривився, ніби ображений, і потягнув тремтячу руку до гранованої склянки з ініціалами готелю.

– Пане Борне? – помічник з подивом дивиться на тремтячого начальника, що намагається підняти праву руку.

Вирішивши, що в Марселя знову припадок, помічник потягнувся в кишеню піджака по телефон.

Коли Борн охопив слабкими пальцями склянку, помічник уточнив:

– Вам потрібна допомога?

– Не тринди під руку! – хекаючи, ніби біг марафон, Марсель зробив спробу підняти зі столу посуд.

Помічник зосереджено спостерігає, як старий бореться з власним недугом. З його брів градом капав піт, а наполовину повна склянка здавалася шестилітровою пляшкою. Старий з важким зітханням опускає руку.

– Ти відволікав мене! – не знайшовши нічого краще, старий зривається на помічникові.

Але потім, заспокоївшись, Марсель говорить:

– Мій дід казав: якщо не можеш дати собі раду – лягай у домовину! – роздратований власною безпорадністю, Марсель витер з лоба піт і спробував стиснути слабкі пальці в кулак, але кінцівки змикалися не до кінця.