Щоденник VIII — Передчуття

Осінь 1913 року

Я збирав речі повільно.

Не тому що не поспішав — просто хотів зробити все правильно перед тим як іти. Остання перевірка всіх трьох точок. Останні інструкції управителям. Останні листи до ради Societas Scientiarum через посередників.

Потім — Колумбія.

Острог я залишав з важким серцем.

Не тому що боявся за маєток — документи захищені активи розосереджені. Але місто що знав триста п'ятдесят років — воно постраждає. Я знав зі спогадів що ці землі опиняться в зоні конфліктів. Що людям тут буде важко.

Я не міг цього зупинити.

Міг тільки — забезпечити що Societas Scientiarum продовжить працювати. Що бібліотека і архів виживуть. Що нагороди вручатимуться навіть якщо церемонії доведеться переносити в безпечніші місця.

Написав детальні інструкції.

Третій Васько читав уважно — кивав.

Сказав — розуміємо. Зробимо.

Я дивився на нього і думав що ця родина — три покоління Васьків — надійніша за будь-який документ.

Записав: останні приготування. Острог буде в порядку наскільки можливо. Довіряю Ваську — як завжди довіряв цій родині.

Зима 1913 року

Проїжджав через Берлін.

Зупинився на кілька днів — не планував але щось затримало.

Місто жило своїм звичним ритмом — великим і гучним і впевненим. Кайзер на обкладинках газет. Армія на вулицях. Розмови про силу і велич і місце Німеччини в світі.

Я слухав ці розмови і думав про Рим що говорив те саме перед тим як почав падати. Про Наполеона що вірив в свою невразливість.

Впевненість що переходить в зарозумілість — завжди попередник катастрофи.

В одному ресторані за сусіднім столиком сиділи двоє офіцерів і говорили — голосно і не соромлячись.

Один казав що якщо війна — то краще зараз поки Росія ще не повністю модернізована. Поки Франція ще не оговталась. Поки Англія ще вагається.

Другий погоджувався.

Я їв свою вечерю і слухав і думав що ці двоє офіцерів у ресторані Берліна краще ніж будь-що інше пояснювали чому воно станеться.

Не тому що є якась неминуча сила.

Тому що є конкретні люди що хочуть.

І таких людей — занадто багато.

Записав: Берлін. Офіцери в ресторані говорять про війну як про можливість а не як про катастрофу. Коли люди починають говорити про війну з нетерпінням — вона вже майже прийшла.

Весна 1914 року

Я вже майже вийшов з Європи.

Портове місто на півдні — корабель що мав везти до Колумбії чекав кілька днів через погоду. Я ходив по місту і чекав.

Купив газети — читав.

Балкани. Знову балкани. Чергова криза чергові переговори чергові загрози і поступки і знову загрози.

Я читав і думав що бачу як пружина стискається.

Поступово і невідворотно.

Ще трохи — і відпустить.

Одного вечора я сидів у портовій таверні і пив вино і дивився на море що темніло перед заходом сонця.

Думав про те що залишав позаду.

Тридцять чотири роки що провів активно в Європі — від того дня як повернувся з Колумбії і зупинився в Острозі до цього моменту. Галілей Ньютон і яблуко Ватт і його машина Едісон Тесла Дарвін Айнштайн.

Стільки людей.

Стільки розмов.

Стільки моментів що складались в те що він мав — не просто стан і організацію. Розуміння. Відчуття що попри все попри всі трагедії і катастрофи що знав зі спогадів — людство рухається кудись.

Не завжди прямо. Не завжди швидко. Не без жахливих помилок.

Але рухається.

Це — достатньо.

Записав: остання ніч в Європі перед відплиттям. Пю вино і дивлюсь на море.

Знаю що залишаю позаду. Знаю що буде поки мене не буде.

Мільйони людей що загинуть в окопах. Міста що горітимуть. Карта що зміниться.

Не можу зупинити.

Можу тільки — повернутись коли мине і продовжити.

Завжди — продовжити.

Червень 1914 року

Я був уже в морі коли це сталось.

Дізнався в порту на зупинці — газети що передавали з корабля на корабель. Сараєво. Франц Фердинанд. Постріл.

Я читав і думав — ось воно.

Той маленький момент що запускає велике.

Один постріл.

Мільйони наслідків.

Я стояв на палубі і дивився на море що простягалось до горизонту — безкрайнє і байдуже до того що відбувалось на суші за спиною.

Думав про те що сказав собі ще в Сараєво рік тому — не можна зупинити те що вже неминуче.

Але можна пережити.

І повернутись.

І продовжити.

Записав останній запис цього щоденника в морі між Європою і Колумбією: Сараєво. Сталось. Знав що станеться — не легше від цього знання.

Пливу далі.

Колумбія чекає.

Чекатиму поки мине.