Глава 9 — Смола і від'їзд

Знахідку зробив один з теслярів.

Він прийшов вранці — з тим виглядом людини що бачила щось незвичайне і не знає як реагувати. Сказав що в лісі за східною межею ділянки є місце де земля дивна. Темна і м'яка і пахне якось.

Я пішов подивитись.

Смоляна яма відкрилась між деревами.

Невелика — може п'ять кроків у діаметрі. Темна густа рідина що виступала з землі повільно і рівно. Навколо — кілька дерев що нахилились до неї і одне що впало в неї давно і лежало напівзатоплене.

Я зупинився на краю.

Дивився.

Запах — важкий і густий і такий що я впізнав одразу. Не рідко зустрічав такі місця за мільярди років. Смоляні ями були скрізь — в різних куточках планети в різні епохи. В деякі з них потрапляли тварини і залишались там назавжди вічні ув'язнені в темній гущі.

Я нахилився і торкнувся поверхні пальцем.

Темна густа смола — та сама консистенція та сама текстура.

Потім випростався і подивився навколо.

Думав.

Зі спогадів що повернулись на березі нового світу — він знав. Не про цю конкретну яму але про те що під цими землями лежить. Чорне золото що людство ще не навчилось використовувати але навчиться. І коли навчиться — ця земля стане дуже цінною.

Дуже.

Тесляр стояв поруч і чекав.

Я сказав — обнесіть це місце парканом. Окремим — не тим що навколо маєтку. Вищим. І нікому не розповідайте що тут є.

Він здивувався — чому.

Я подумав як пояснити.

Сказав — бо це моя земля і я вирішую що на ній відбувається. Поки мене не буде — ніхто не підходить до цього місця.

Він кивнув — не зрозумів але прийняв.

Наступного дня я ходив навколо ями.

Не поспішаючи — просто ходив і дивився і думав.

Смоляна яма.

Щось у цьому місці здавалось знайомим — не зовнішньо а якось глибше. Якесь відчуття що я вже бачив таке. Не тут — деінде. Давно.

Але де і коли — не міг вхопити.

Просто — знайоме. Як буває коли бачиш обличчя людини яку зустрічав давно і не можеш пригадати де і коли але точно знаєш що зустрічав.

Я постояв ще трохи.

Потім пішов.

Не час зараз думати про це.

Паркан навколо ями поставили за два дні.

Міцний — вищий ніж звичайна огорожа. З воротами що замикались на замок ключ від якого я взяв з собою.

Я обійшов навколо і перевірив.

Добре.

Потім пішов до будівельників.

Маєток ріс повільно але правильно — місцевий майстер що я знайшов знав ці ліси і цю землю добре. Він будував так що будівля вписувалась в ландшафт — не стояла окремо а ніби виростала з нього.

Я покликав його і пояснив що залишаю.

Він не здивувався — ніби очікував.

Сказав — коли повернешся.

Я сказав — не скоро. Може кілька років.

Він кивнув.

Я сказав — будуй як будував. Нікого не слухай крім себе і того що підказує земля. Коли буде готово — чекай.

Він сказав — добре.

Ми потисли руки.

Зібрав речі того ж вечора.

Небагато — як завжди небагато. Папір і пензель. Трохи грошей для дороги. Речі що завжди були при мені.

Стояв біля причалу і дивився на затоку.

Вечірнє сонце лягало на воду — помаранчеве і тепле. Птахи над водою кричали своє. З лісу доносився запах смоли — слабкий але відчутний.

Думав про три маєтки.

Острог — готовий і живий. Васько тримає все в порядку Societas Scientiarum видає перші нагороди.

Китай — готовий і живий. Лі вирощує рис і ферма росте.

Тут — ще будується. Але основа є. Причал є. Земля захищена. Смоляна яма огороджена.

Три точки на планеті що з часом стануть більшими ніж просто маєтки.

Він знав це — не відчував а знав. Зі спогадів що повернулись. Знав що Нью-Йорк стане найбільшим містом цього континенту. Що нафта під його землею стане золотом майбутнього. Що Societas Scientiarum переживе його намагання і стане чимось більшим ніж він планував.

Знав.

І це — нове відчуття.

Не просто мандрівник що дивиться і записує.

Гравець що знає правила гри наперед.

Наступний крок — Європа. Банки. Гроші що мають рости поки він ходить і дивиться. А потім — Галілей Ньютон і все що буде далі.

Корабель що приходив раз на кілька місяців мав з'явитись невдовзі.

Я чекав.

Як завжди — чекав.

Але тепер — по-іншому.

Не просто терпіння.

Стратегія.

Записав останнього вечора перед від'їздом: смоляна яма огороджена. Маєток будується. Залишаю на майстра — він знає що робить.

Їду до Європи. Банки. Гроші що ростуть самі.

Знаю що буде далі — майже все до першого комп'ютера. Це — і перевага і тягар.

Перевага — можу планувати.

Тягар — знаю що деякі речі не можна зупинити навіть якщо знаєш що вони прийдуть.

Але спробую зробити що можу.

Завжди — спробую.