Глава 8 — Новий світ знову

Корабель увійшов у затоку вранці.

Не той самий корабель — інший. Торговий іспанський що возив товари між старим і новим світом вже кілька років після перших плавань Колумба. Команда досвідчена спокійна — для них це вже рутина а не пригода.

Для мене — повернення.

Я стояв на носі і дивився на береги що наближались.

Минуло майже двадцять років з того ранку коли стояв на білому піску і тримав жменю і відчув той різкий удар спогаду. Студент. Лекції. Земля і її історія.

Берег виглядав так само.

Зелений і густий і такий що не знає ще що з ним буде. Птахи над водою. Запах лісу що доходив навіть сюди на воду.

Але вже інакший.

Іспанські і португальські кораблі вже ходили тут. Перші поселення вже з'являлись на берегах. Новий світ починав ставати — освоєним.

Я думав про Каоні що дав мені аркуш паперу з його іменем і тримав як щось дуже цінне.

Його люди — вже відчували що щось змінюється.

Я зійшов на берег в невеликому поселенні.

Кілька десятків будинків — іспанці переважно. Торговці і авантюристи і ті що просто шукали нового місця бо старе не вийшло.

Знайомі типи — таких я бачив скрізь і завжди.

Поселення мало своїм — молодий і трохи хаотичний але з тією енергією що буває на початку коли все ще можливо і ніхто ще не вирішив як має бути.

Я зупинився на кілька днів.

Слухав і питав — обережно не привертаючи зайвої уваги. Дізнавався про землі на північ. Де є великі затоки де є річки що виходять до моря де є місця що ще не зайняті і де місцеві племена ставляться до чужинців без одразу ворожості.

Один торговець — португалець з тим хитрим поглядом людини що завжди рахує вигоду — розповів про затоку на північ. Велику і глибоку. З річкою що впадала в неї з заходу. З берегами що давали захист від вітру.

Я слухав і думав — ось воно.

Шлях на північ зайняв два тижні.

Частину — морем на невеликому човні що найняв у рибалки. Частину — суходолом вздовж берега.

Ліс тут густіший ніж на півдні. Холодніший — навіть влітку відчувалась різниця. Інші дерева — більші і темніші. Інші птахи — голосніші.

Я йшов і дивився і думав що ця земля — інша навіть в межах одного континенту.

Великий континент.

Більший ніж здається з карт що бачив в Європі.

По дорозі зустрічав місцевих — різні племена різних звичаїв. Деякі дивились насторожено і я проходив мимо не зупиняючись. Інші — цікаво і я зупинявся і говорив жестами і тими кількома словами що вивчив ще з першого плавання.

Поступово просувався на північ.

Затоку побачив одного ранку з пагорба.

Велика — навіть більша ніж описував португалець. Вода спокійна захищена від відкритого моря вузьким входом. З заходу — річка що текла повільно і широко. Береги — пологі і зручні для причалювання.

Я стояв і дивився довго.

Думав що тут колись буде велике місто.

Не знав як назветься — але відчував. Те саме відчуття що біля фундаменту Колізею. Що біля основи Святої Софії. Що деякі місця — обрані самою географією для того щоб стати важливими.

Це місце — обране.

Велика затока. Річка. Захищений берег. Торгові шляхи що самі собою тягнуться сюди.

Тут буде місто.

А трохи нижче від майбутнього міста — там де річка робила невеликий вигин і берег підіймався трохи вище над водою — я знайшов своє місце.

Земля тут нікому не належала — в європейському розумінні.

Місцеве плем'я що жило поруч не мало поняття власності на землю так як розумів його я. Земля просто була — і вони жили на ній і з нею.

Я пішов до них.

Не з документами не з юристом — просто пішов і сів на краю їхнього табору і чекав. Як завжди чекав.

Вийшов старший — невисокий з тим спокоєм людини що бачила вже чужинців і виробила своє ставлення до них. Не вороже не дружнє — просто уважне.

Я показав на землю біля річки. Показав на себе. Показав жестами — хочу будувати. Буду тут жити. Не заважатиму.

Він дивився.

Потім щось сказав своїм.

Переговорились між собою довго.

Потім повернувся до мене і сказав — я не зрозумів слів але жест був зрозумілий. Будуй.

Я дістав кілька речей що взяв саме для цього — ніж добре зроблений з металу якого тут ще не знали. Шматок яскравої тканини. Невелике дзеркало.

Поклав між нами.

Він дивився.

Потім узяв ніж — обережно. Оглянув. Кивнув.

Взяв решту.

Угода укладена — без слів без документів. Просто — між людьми що розуміють одне одного через жест і предмет і погляд.

Найстаріша мова на планеті.

Будівництво почалось навесні.

Не відразу і не з маєтку — з порту.

Я знайшов кількох іспанських теслярів в поселенні на півдні. Запропонував хорошу оплату і вони погодились поїхати на північ. Троє — досвідчені з тими руками що знали дерево і воду і те як одне з іншим взаємодіє.

Причал спершу — невеликий але міцний. Потім склад біля причалу. Потім огорожа що позначала межі.

Поступово — поступово.

Я не поспішав.

Маєток в Острозі будувався три роки. Китайський — рік. Цей — може більше. Але буде правильний.

Тут все інакше — матеріали інші клімат інший. Треба вчитись цій землі перш ніж будувати на ній серйозно.

Я ходив між теслярами і дивився і іноді питав і вони пояснювали — про дерево що тут росте про те як веде себе вода в затоці про припливи і відпливи що треба враховувати.

Вчився.

Як завжди — вчився.

З місцевим плем'ям стосунки склались непогано.

Молоді воїни іноді приходили дивитись на будівництво — з тією цікавістю що я вже знав добре. Нове завжди цікавить поки не стає загрозою.

Я намагався щоб не ставало загрозою.

Не наймав людей що ставились до місцевих зверхньо — таких відправляв назад. Не перетинав межі що негласно існували між нашою ділянкою і їхніми місцями. Коли хтось з племені приходив і дивився — не проганяв.