Глава 4 — Господар

Маєток стояв порожнім три дні після від'їзду Марка.

Я ходив між кімнатами і думав про те що зробив щось чого ніколи не робив раніше. Побудував місце. Своє місце. І тепер треба зробити так щоб воно жило поки мене немає.

А мене не буде довго.

Китай не близько.

Першим прийшов до Костянтина.

Не щоб просити — щоб порадитись. Він знав цих людей і ці землі краще ніж я. Знав хто надійний хто ні хто вміє тримати язика за зубами хто розбалакає на весь Острог.

Костянтин вислухав уважно.

Потім сказав — тобі потрібен управитель перш за все. Людина що вирішуватиме все поки тебе немає. Решта — під нею.

Я сказав — знаєш таку людину.

Він подумав.

Сказав — є один. Васько. Раніше служив у мене — чесний і розумний але занадто самостійний для того щоб служити князю. Може це саме те що тобі треба.

Я сказав — можу з ним поговорити.

Костянтин послав за ним.

Васько прийшов того ж дня.

Середній вік — міцний з тими руками що звикли до роботи і з тим поглядом що одразу оцінює ситуацію. Не підлабузницьким не зарозумілим — просто уважним.

Він подивився на мене. Потім на маєток.

Сказав — непогано збудовано.

Я сказав — італійці.

Він кивнув — з повагою майстра до майстрів.

Ми говорили довго. Я розповідав що треба — утримання будівлі і землі навколо. Охорона. Господарство невелике але достатнє щоб маєток не залежав повністю від зовнішніх поставок. І головне — щоб все було так само коли повернусь як коли йшов.

Він слухав і іноді питав.

Практичні питання — скільки людей в охороні скільки в господарстві як платити і чим яка влада у нього над рештою персоналу.

Після того як я відповів на все він помовчав.

Потім сказав — одне питання.

Я сказав — питай.

Він сказав — коли повернешся.

Я подумав.

Сказав — не знаю точно. Може рік може два може більше.

Він дивився на мене.

Сказав — більше.

Не питання — розуміння.

Я сказав — так. Скоріше більше.

Він кивнув — ніби це було нормально. Ніби люди що лишають свій маєток на кілька років і їдуть невідомо куди — звичайна справа.

Сказав — беруся. Але умова.

Я сказав — яка.

Він сказав — повна влада поки тебе немає. Жоден слуга не йде до тебе через мою голову. Жодне рішення не оскаржується поки ти в дорозі.

Я подумав.

Потім сказав — добре. Але одна межа — академія Костянтина. Все що стосується нашої підтримки академії — незмінно. Гроші йдуть регулярно незалежно від решти.

Він сказав — прийнятно.

Ми потисли руки.

Наступні два тижні — набір.

Васько взяв це на себе — я тільки дивився і іноді говорив так або ні. Він знав людей я знав що шукаю.

Охорона — четверо. Васько вибрав сам — колишні козаки що знали зброю і знали мовчати. Я подивився на них і кивнув. Добрі люди — видно одразу.

Двоє для господарства — жінка що вміла готувати і чоловік що знав коней і землю. Обоє з сусідніх сіл обоє з хорошою репутацією що Костянтин підтвердив.

Прибиральниця — стара жінка що прийшла сама. Просто прийшла до воріт і сказала що чула що потрібні люди. Васько хотів відмовити — занадто стара. Я сказав взяти.

Щось у її очах — та впевнена спокійна гідність людини що все своє життя робила свою справу добре і не потребує щоб це хтось підтверджував.

Такі люди — найнадійніші.

В останній день перед від'їздом я зібрав всіх.

Шестеро людей стояли у великій залі маєтку і дивились на мене. Я дивився на них.

Думав що ось воно — перший раз маю щось що залежить від інших людей. За мільярди років я ніколи нікому не довіряв нічого свого. Просто тому що не було свого.

Тепер є.

Я сказав — буду відсутній довго. Васько вирішує все. Але є одне правило що вище за все — ця будівля стоїть і не змінюється. Нічого не руйнується не продається не передається. Хтось прийде і скаже що має право — не вірте. Тільки я маю право.

Вони слухали мовчки.

Потім Васько сказав — зрозуміли.

Стара прибиральниця — Ганна як я дізнався її звали — кивнула. Серйозно і спокійно. Ніби дала клятву.

Я подякував.

Вийшов надвір.

Подивився на маєток — на каміння що Антоніо вибирав сам на дерево що Лука укладав так щоб трималось вічно на вікна що Марко зробив широкими щоб більше світла.

Потім подивився на Васька що стояв біля воріт.

Сказав — доглядай.

Він сказав — повертайся.

Я сів на коня і поїхав.

За спиною — перший дім.

Попереду — Китай.

Записав того вечора вже далеко від Острогу: шестеро людей залишились у моєму маєтку. Васько управляє. Ганна прибирає. Козаки охороняють.

Вперше залишаю щось своє на чужі руки.

Дивно довіряти.

Але треба вчитись.