Глава 1 — Повернення

Іспанія зустріла нас криками.

Ще до того як корабель причалив — люди на березі вже кричали. Не тривожно не злякано. Радісно — тим особливим радісним криком що буває коли повертаються ті кого вже майже не чекали.

Три кораблі йшли в порт повільно і урочисто як можуть іти тільки кораблі що повернулись звідти де не були ніхто до них.

Я стояв на палубі і дивився на берег.

Думав про те що на цьому березі — старий світ. Той що я знав тисячоліттями. З його містами і банками і дорогами і всім що накопичилось за стільки часу.

А за спиною — новий. Той що щойно відкрили і ще не знають що з ним робити.

Я знаходився між ними — як завжди між.

Колумб зійшов на берег першим.

Так і має бути — його момент його тріумф. Я стояв позаду і дивився як він іде по трапу і як натовп розступається і як люди тягнуться торкнутись його плеча його руки його одягу.

Він ніс це добре.

Не з пихою — з тією спокійною впевненістю людини що зробила те що мала зробити і тепер просто приймає наслідки. Я думав про Августа на форумі. Про Юстиніана після придушення заколоту. Різні епохи різні люди — та сама постава.

Перемога що носять з гідністю.

Я зійшов непомітно — в хвості натовпу що оточував Колумба. Ніхто не дивився на великого мовчазного чужинця що ніс важке. Всі дивились на генуезця що відкрив новий світ.

Я поставив речі на землю.

Подивився на порт — на кораблі на людей на місто що починалось за портовими воротами.

Потім озирнувся.

Колумб якраз говорив до натовпу — голосно і схвильовано. Я не слухав слів — просто дивився на нього.

Думав про ту розмову на березі нового світу. Про те як сказав йому — це не Індія. І як він спочатку завмер а потім — розправив плечі і сказав — тоді я відкрив новий світ.

Правильна людина в правильний момент.

Таке буває рідко.

Я кивнув — не йому. Просто — собі. Подяка без слів за те що взяв на борт і дав побачити те що треба було побачити.

Повернувся і пішов у місто.

Перші дні я витратив на підготовку.

Не поспішав — після мільярдів років поспіх здавався безглуздим. Але думав. Планував. Те що почалось як відчуття на березі нового світу — тепер стало чіткішим.

Треба будувати.

Не просто жити і спостерігати — будувати. Щось що залишиться. Що переживе будь-яку катастрофу. Що зможе зберегти те що людство накопичило і може втратити.

Три точки на карті — Острог Китай Америка. Три бази що стануть більшими ніж просто маєтки. І між ними — гроші що ростуть самі по собі поки він ходить і дивиться.

Але спочатку — треба дістатись до Острогу.

Я купив коня і зібрав те небагато що мав і рушив на схід.

Європа після повернення Колумба була інакшою.

Не різко — але відчутно. Якась нова енергія в повітрі. Люди на ринках говорили про новий світ — не всі знали деталі але всі знали що щось велике сталось. Що горизонт більше не той де вони думали.

Я їхав через міста і слухав.

В одній таверні — суперечка між двома торговцями. Один казав що нові землі принесуть золото і срібло і Іспанія стане найбагатшою державою світу. Інший казав що нові землі принесуть нові хвороби і нові проблеми і краще б не відкривали.

Обидва мали рацію.

Я їв свою їжу і мовчав і думав що золото і срібло з нових земель дійсно змінять Європу — але не так як думає перший торговець. Занадто багато золота теж проблема. Ціни ростуть. Старі системи ламаються.

Але це — через покоління.

Зараз — просто радість відкриття.

По дорозі зупинявся в місцях що пам'ятав.

Деякі схованки — ті що закопував ще в давні часи — вже не знайшов. Або земля змінилась або будинки виросли зверху або просто — час. За кілька сотень років багато що змінюється навіть під землею.

Але більшість — знайшов.

Золото і срібло що чекало роками десятиліттями іноді — сторіччями. Монети що були в обігу і монети що вже давно вийшли з обігу але метал лишився металом.

Я збирав і думав що це — нічого не важить у порівнянні з тим що буде коли вкладу це в правильні місця під правильний відсоток і зачекаю правильну кількість років.

Терпіння.

Завжди — терпіння.

Київ я планував відвідати — цікаво було подивитись як змінилось місто за вісімсот років. Але по дорозі — Острог.

Я зупинився випадково — кінь захромав і треба було знайти місце на ніч. Але вже наступного ранку зрозумів що нікуди не їду. Щось тримало — та сама притягальність що колись тримала в Єгипті в Константинополі в Києві.

Місто що росте. Князь що збирає вчених і книги. Люди що думають.

Київ почекає.

Або — взагалі не треба.

Те що шукав — тут.