Глава 29. Прощавай Знахідко

Я прокинувся від дивного відчуття.

Не болю — відчуття було скоріше як коли рука затікає уві сні і перестає відчуватись. Тільки сильніше.

Відкрив очі.

Знахідка сидів у кутку ніші і жував.

Я подивився на своє ліжко.

Рука закінчувалась трохи нижче ліктя.

Кілька пальців лежали на підлозі поруч — акуратно так наче хтось поклав.

Я довго дивився на це.

Потім подивився на Знахідку.

Він подивився на мене.

Продовжував жувати.

Регенерація вже працювала — я відчував тепло в куксі і знав що за кілька тижнів рука відросте. Це не перша серйозна травма і не остання мабуть.

Але щось у цій ситуації змусило мене сісти і серйозно подумати.

Знахідка виріс.

Не до дорослого ще — але вже достатньо щоб відкусити руку сплячій людині і навіть не прокинутись самому від докорів сумління. Просто спав далі і жував.

Я подивився на нього ще раз.

Він подивився на мене.

Ковтнув.

Проблема була в тому що їжі для нього в долині ставало менше.

Не зовсім — але Знахідка виріс і його апетит виріс разом з ним. Ягоди і комахи які раніше задовольняли тепер були лише закускою. Він ходив долиною і дивився на Пластуна і Плям і Малого і Темну з виразом який мені не подобався.

Поки що не нападав.

Поки що.

Але кожного разу коли він так дивився Пластун темнів пластинами і відходив подалі а Верхній кричав зверху.

Навіть Тихий — який ніколи ні на що не реагував — почав з'являтися значно рідше в центрі долини де ходив Знахідка.

Долина відчувала зміну.

Я думав про це кілька днів.

Думав поки рука відростала — спочатку кукса потім зап'ясток потім пальці по одному. Дивне видовище але я вже давно перестав дивуватись власній регенерації. Вона просто була і працювала і підлаштовувалась.

Цього разу підлаштувалась особливо добре — рука відросла майже ідеально. Тільки кілька пальців що лежали на підлозі нагадували що щось сталось.

Я підняв їх і поклав надвір.

Знахідка знайшов їх через хвилину.

З'їв.

Хоч якась користь.

Рішення прийняв після того як він вдруге спробував.

Того разу я не спав — просто сидів і писав при тьмяному світлі і Знахідка підійшов ззаду і схопив за плече.

Не сильно — скоріше перевіряв.

Я різко обернувся і він відступив.

Дивився на мене з тим самим виразом з яким дивився на Пластуна.

Я дивився на нього.

Він був уже майже до мого пояса заввишки.

Я подумав про те яким він буде через рік.

Через два.

І скільки разів за цей час відросте моя рука.

План був простий і водночас вимагав певної жертви.

М'яса в долині для Знахідки не було — він вже давно переріс ягоди і комах але полювати в долині не міг бо всі хто тут жив були або занадто великі або занадто швидкі або — у випадку зі мною — занадто дивні щоб їх їсти.

Значить треба вивести його з долини туди де є справжня їжа.

І де є його батьки.

Але як виманити тираннозавра з місця де він живе і їсть і спить?

Відповідь була очевидна і неприємна одночасно.

Я вийшов з ніші рано вранці поки Знахідка ще спав.

Взяв камінь.

Подивився на свою руку.

Подумав що регенерація в мене хороша.

Опустив камінь.

Рука відпала чисто — без зайвих зусиль.

Я підняв її і пішов до виходу з долини.

Знахідка прокинувся одразу — запах він відчував добре.

Я йшов і тримав руку перед собою і він ішов за мною.

Не поспішав — ніс руку повільно і рівно щоб він бачив але не міг одразу схопити. Стимул мав вести його а не годувати на місці.

П'ятеро дивились на це з різних куточків долини.

Пластун — з жовтими пластинами що означало щось між полегшенням і здивуванням.

Верхній — мовчки що було взагалі вперше.

Тихий — з'явився з трави і дивився.

Мілина — виліз на берег і дивився.

Пляма — повернув голову і дивився довго.

До виходу з долини дійшли за годину.

Я вийшов за межу де дерева долини закінчувались і починався зовнішній ліс.

Знахідка зупинився на межі.

Дивився на мене.

Дивився на руку.

Дивився на ліс.

Я кинув руку вперед — вона впала в траву метрів за двадцять від нього.

Він зробив крок вперед. Потім ще один.

Вийшов з долини.

Я відступив назад.

Знахідка підняв руку — схопив і підняв голову і в цей момент з лісу вийшли двоє.

Великі.

Набагато більші за нього.

Батьки.

Вони стояли і дивились на нього. Він стояв і дивився на них. Між ними — п'ятдесят кроків і багато років.

Я не знав чи впізнають одне одного.

Знахідка зробив крок до них.

Потім ще один.

Один з батьків — більший — нахилив голову і видав низький звук.

Знахідка зупинився.

Потім відповів — тихіше і вище.

Вони стояли і говорили якийсь час своєю мовою яку я не розумів і ніколи не зрозумію.

Потім Знахідка пішов до них.

Вони розвернулись і пішли разом у ліс.

Знахідка оглянувся один раз.

Подивився на мене.

Потім зник між деревами разом з батьками.

Я стояв і дивився на порожній ліс.

Рука вже починала відростати — відчував тепло в куксі.

Регенерація хороша.

Але на всяк випадок я вирішив що наступного разу коли в долині з'явиться щось з таким кількістю зубів — я буду уважнішим.

Повернувся в долину.

П'ятеро стояли де стояли і дивились на мене.

Пластун — жовтий.

Верхній — мовчить.

Тихий — просто є.

Мілина — на березі.

Пляма — нахилив голову.

Я підняв здорову руку і відкрив долоню.

Вони розійшлись по своїх місцях.

Все як завжди.

Тільки ніша тепер порожня вночі.