Глава 20. Вглиб

Наступного ранку прокинувся до світла.

Ніч провів на березі біля плоту — не через страх а через звичку перших ночей на новому місці. Дивись спочатку слухай потім вирішуй де безпечніше спати. Острів звучав вночі інакше ніж вдень — тихіше і рівніше без різких звуків. Щось шурхотіло в кущах іноді але далеко і без поспіху.

Я спав добре.

Вранці з'їв що мав із запасів і пішов углиб.

Рослини змінювались чим далі від берега тим помітніше.

На узліссі — знайоме або близьке до знайомого. Хвощі папороті голонасінні з широким листям. Все це я вже бачив у різних варіаціях на материку. Але тут вони росли інакше — щільніше і вище і з більшим листям ніж мав би дозволяти острівний клімат.

Острів тримав вологу. Це відчувалось у повітрі яке було важче ніж на материковому березі і в ґрунті який навіть зранку залишався вологим під пальцями.

Перша незнайома рослина з'явилась через двадцять хвилин ходу.

Росла окремо від інших — невисока менше мого коліна але з товстим стеблом непропорційно товстим для такої висоти. Листя — і ось тут я зупинився і присів — листя було спіральним. Не просто згорнутим як у молодих папоротей а справді спіральним по всій довжині. Кожен лист закручувався навколо власної осі від основи до кінця рівномірно і точно як різьба на болті.

Я обережно торкнувся одного листка.

Твердий — майже як тонкий пластик. Не крихкий. Коли я злегка потягнув він пружинив і повертався в початкове положення.

Понюхав — нічого. Жодного запаху.

Зробив запис на корі. Малюнок форми стебла і листя розміри колір — темно-зелений з синюватим відтінком по краях спіралі. Назви не давав — просто описував.

Пішов далі.

Другу незнайому рослину знайшов біля великого поваленого дерева.

Вона росла прямо на стовбурі — не як гриб і не як мох а щось між ними. Плоска і широка кругла як тарілка діаметром з мою долоню. Колір — блідо-жовтий майже білий по краях і темніший охристий в центрі. Поверхня матова і злегка нерівна.

Я торкнувся краєм пальця.

М'яка. Піддалась під натиском. Коли прибрав палець — повільно повернула форму. Не одразу — за кілька секунд. Ніби нехотя.

Понюхав цього разу обережніше — різкий запах. Не неприємний але сильний. Щось між смолою і чимось кислим що я не міг точно визначити. Відсмикнувся одразу і відійшов на крок.

Не торкатись більше. Записати. Іти далі.

Ліс ставав густішим і темнішим.

Дерева тут були старші — стовбури ширші і кора на них товща і глибша в тріщинах. Коріння виходило з землі на висоту пояса подекуди утворюючи між собою темні камери де збирались листя і вода.

Я йшов і слухав.

Острів звучав по-різному залежно від глибини. Ближче до берега — птахи і вітер і океан вдалині. Тут — тихіше і інакше. Щось постійне і рівне ледь чутне — не звук а скоріше відчуття звуку. Ніби сам ліс дихав.

Я зупинявся кілька разів і слухав уважно намагаючись зрозуміти звідки воно йде.

Не зміг визначити. Просто — з усіх боків рівномірно.

Знову побачив шестиногу.

Я йшов між деревами і краєм зору помітив рух — низький і плавний. Зупинився. Повернув голову повільно.

Вона сиділа на корені великого дерева — та сама чи інша я не міг сказати одразу. Сиділа так само як учора — задні і середні ноги підігнуті передні підняті. Дивилась.

Я присів.

Вона не відступила.

Ми так сиділи з хвилину і тоді збоку — з іншого боку від мене — з'явилась друга.

Менша. Помітно менша — як дві третини від першої. Та сама форма та сама будова але пропорції трохи інші — голова відносно тіла більша хвіст коротший. Молода мабуть.

Вона підійшла до першої і зупинилась поруч. Понюхала повітря в мій бік і нахилила голову — точно так само як доросла вчора. Ніби жест успадкований або вивчений.

Потім з дерева — згори — зіскочила третя.

Ця була більша за першу. Ширша в корпусі і з темнішим забарвленням по спині — майже чорним. Приземлилась на всі шість ніг одразу без звуку. Подивилась на мене. Потім на двох інших. Потім знову на мене.

Троє.

Я не рухався.

Вони теж не рухались — стояли трикутником навколо великого кореня і дивились. Жодної агресії в позах — тіла розслаблені вуха якщо це можна було так назвати злегка відведені назад але не притиснуті. Хвости-лопатки в різних позиціях — у першої лежав збоку у молодої повільно рухався горизонтально у великої — підвищений.

Я спробував щось.

Підняв руку — повільно — і відкрив долоню як учора.

Перша одразу нахилила голову. Молода відступила на крок але не більше. Велика — не реагувала. Просто дивилась.

Потім велика зробила щось несподіване.

Вона видала звук.

Не гучний — низький і короткий. Щось між хрипом і клацанням. Один раз. І перша відповіла — тихіше і вище. Молода після паузи теж — ще тихіше.

Я сидів і слухав і думав що це може бути.

Сигнали. Не складні — але більше ніж просто рефлекс. Запитання і відповідь. Або твердження і підтвердження. Щось між ними.

Острів був ізольований мільйони років. Достатньо часу щоб щось невелике і звичайне стало чимось зовсім іншим.

Велика пішла першою.

Просто розвернулась і пішла між деревами — рівно і без поспіху. Перша за нею через кілька секунд. Молода затрималась — ще раз подивилась на мене нахиливши голову — і пішла слідом.

Я стояв і слухав як їхні кроки стихали в глибині лісу.

Потім сів на корінь де вони стояли і витягнув кору.

Три особини. Різний розмір — мала середня велика. Можливо родина. Велика домінує — перша видала сигнал. Звуки — мінімум два різних типи. Поведінка — незлякана цікава соціальна.

Я писав і думав що якби хтось з майбутніх палеонтологів міг це читати вони б не повірили.

Але читати це буде нікому.

Тільки я.

На зворотному шляху до берега знайшов ще одну рослину.

Ця була висока — вище мене на голову. Тонкий прямий стовбур без гілок майже до самого верху де розходився на три рівних відростки кожен із яких закінчувався широким листком у формі витягнутого овалу.