Глава 10. Новий дім

Я йшов без поспіху.

Не тому що часу було багато — часу у мене завжди було забагато. Просто знав що поспіх тут не допоможе. Нове місце або є або його немає і знайти його можна лише якщо дивитись уважно а не бігти.

Перше місце знайшов вже на другий день.

Велика скеля з природним навісом — плоский виступ породи що нависав над рівним майданчиком і давав захист від дощу з трьох боків. Виглядало непогано здалеку. Я підійшов ближче і зрозумів — занадто близько до болота. Вологість така що камінь під навісом вкритий тонким шаром слизького моху і постійно мокрий. Архів тут згниє швидше ніж від коренів.

Пішов далі.

Друге місце — через кілька тижнів ходу на північ. Природна тераса на схилі пагорба, широка і рівна, з великим каменем що міг слугувати стіною з одного боку. Сухо. Добре видно навколо. Я вже почав думати що це воно — поклав суму обійшов терасу перевіряючи ґрунт.

Ґрунт був нестабільним.

Під тонким шаром землі — порожнеча. Я відчув це коли один крок відізвався глухим гулом замість твердого звуку. Присів і постукав каменем в кількох місцях. Підземна порожнина — невелика але достатня щоб одного дня просісти. Можливо через рік. Можливо через мільйон. Але просяде.

Підняв суму і пішов.

Третє місце знайшов випадково — шукав воду і натрапив на вузьку ущелину між двома скельними виступами. Всередині сухо і тихо, захищено з усіх боків від вітру. Майже ідеально — але занадто вузько. Я ледве пролізав боком і всередині не міг випрямитись повністю. Для короткого укриття підійшло б. Для постійного місця де я збирався прожити ще кілька мільйонів років — ні.

Вийшов назад і постояв перед ущелиною думаючи.

Місця де немає дерев але є вода і захист і достатньо простору — таких ставало дійсно менше. Ліс заповнював все з невблаганністю що я вже навчився поважати. Треба шукати там де він не може рости — на камені без ґрунту, на висоті де вітер занадто сильний для дерев.

Я змінив напрямок і пішов вгору.

Підйом зайняв кілька днів — схили ставали крутішими, рослинність рідшала поступово і потім зникала майже повністю. Тут панував камінь — сірий голий продутий постійним вітром що дув з усіх боків одночасно. Холодніше ніж внизу. Тихіше.

На четвертий день підйому я вийшов на плато.

Зупинився і подивився навколо.

Плато було широким — кілька годин ходу в будь-який бік, рівне з невеликими виступами каменю що стирчали тут і там як зуби. З краю — вид на весь ліс що лежав внизу суцільним темно-зеленим морем до самого горизонту. Я бачив де він рідшав біля старих берегових ліній, де згущувався в низинах, де переривався скельними виходами.

Вітер тут був постійним але не жорстоким — рівний і сухий.

Я пройшовся по плато повільно перевіряючи камінь під ногами. Твердий. Монолітний — не та порожниста нестабільність що відлякала мене на терасі. Ґрунту майже немає — лише камінь і між камінням подекуди мох. Дерева не виростуть тут ніколи — занадто мало ґрунту і занадто сильний вітер для молодих коренів.

Я знайшов що шукав біля східного краю плато.

Два великих скельних виступи утворювали щось схоже на кут — захист від вітру з двох боків. Між ними рівний майданчик достатній щоб лягти витягнувшись і ще лишалось місце. Над головою — виступ породи що нависав як дах, не глибокий але достатній щоб дощ не лив прямо зверху.

Не печера. Відкритіше ніж я звик.

Але з краю плато видно ліс. До нього — кілька годин спуску. Достатньо близько щоб ходити за ресурсами. Достатньо далеко щоб коріння не дістало ніколи.

Я поклав суму між виступами і сів.

Вітер дув рівно і тихо. Внизу зеленів ліс. Небо над головою було сірим як завжди але з тут здавалось ширшим — без дерев що обмежували погляд.

Я дістав перший камінь для записів і загострений камінь яким дряпав лінії.

Написав дату відносно заселення першої печери.

Потім озирнувся на два скельних виступи що тепер були стінами мого нового дому.

Ліс може рости скільки хоче. Тут він мене не дістане.