Частина щоденника II. Між вогнем і водою

Рік 32 Виверження вщухло через кілька тижнів. Лава застигла — новий берег, чорний і гострий, ще теплий під ногами. Я пройшовся по ньому обережно. Земля справді народжує нову себе. Просто дуже повільно.

Рік 35 Вирішив іти вздовж берега. Без конкретної мети — просто йти. Дивитись що є далі. Далі виявилось те саме: камінь, туман, море. Але інше каміння. Інший туман.

Рік 40 Берег загнувся на північ. Тут холодніше — вітер інший, різкіший, море темніше. Мох зникає майже повністю. Навіть примітивне життя тут не надто хоче існувати.

Я розумію це відчуття.

Рік 44 Знайшов місце де берег обривається прямо в море — висока скеля, метрів тридцять. Довго стояв на краю і дивився вниз. Вода там темна і неспокійна. Щось там є — я бачив тіні під поверхнею. Великі.

Не стрибнув. Поки що.

Рік 48 Здається я обійшов половину материка. Або чверть. Важко сказати — немає орієнтирів крім зірок, а зірки тут інші ніж ті що я пам'ятаю. Пам'ятаю? Звідки я пам'ятаю зірки — не знаю. Просто знаю що вони інші.

Рік 53 Повернувся до місця де було виверження. Впізнав по чорному камені. Він вже не теплий — холодний і твердий як все інше. Ніяких слідів того що тут відбувалось крім самого каменю.

Природа не залишає пам'ятників. Просто йде далі.

Рік 60 Другий обхід берега. Цього разу пішов в інший бік — на південь спочатку. Там тепліше. Мох густіший, є місця де він вкриває цілі схили суцільною зеленою плівкою. Майже красиво.

Рік 67 Знайшов затоку — закрита з трьох боків скелями, вода майже нерухома. Під поверхнею видно дно — неглибоко, метри чотири. І на дні щось живе. Багато чого. Дивні форми, дивні рухи. Цілий світ якого я не бачу звідси.

Я сів на камені і дивився годину. Дві. Не пішов поки не стемніло.

Рік 71 Повертаюсь до затоки регулярно. Щось тягне. Може це той самий уламок вченого що лишився — потреба розуміти, класифікувати, знати. А може просто самотньо і навіть безмовні істоти на дні краще ніж нічого.

Рік 79 Третій обхід. Я вже знаю цей берег напам'ять — кожен великий виступ, кожна затока, де б'ють джерела, де море буває спокійним а де небезпечним. Ця планета стала моїм домом не тому що я вибрав її — а просто тому що більше нема нічого.

Рік 85 Земля знову гула кілька днів. Десь далеко — не тут. Я просто чекав. Вже не тікаю від кожного гулу. Навчився відрізняти далеке від близького.

Рік 91 Стою біля затоки. Вода прозора сьогодні — рідкість, зазвичай туман робить її сірою. Бачу дно чітко. Бачу як щось повільно пливе між камінням — довге, без кінцівок, плавне.

Я думав про це довго.

Зайду. Не сьогодні — але зайду. Треба побачити що там є. Треба знати.

Рік 93 Завтра заходжу у воду.

Вирішив остаточно.