Частина щоденника I. Камінь і тиша

День 3 Знайшов ще одну калюжу з дощовою водою. Далі від берега каміння стає вищим — є місця де можна сховатись від вітру. Ніч була холодною. Я не сплю так як мав би спати — тіло відключається на кілька годин і прокидається саме. Не знаю чи це нормально. Не знаю що тут нормально.

День 10 Спробував з'їсти мох зі скелі. Смак як у бруду. Але нудоти не було — тіло прийняло. Це щось.

День 17 Побудував перше укриття — кілька плоских каменів притулених один до одного. Ледве вміщуюсь. Але вітер більше не дістає вночі.

День 23 Бачив щось у воді біля берега. Невелике, темне, рухалось швидко і зникло. Перша жива істота яку я бачив у цьому світі крім моху. Довго сидів і чекав що з'явиться знову. Не з'явилось.

День 35 Торкнувся чогось слизького між камінням — щось вкусило. Не боляче, але рука набрякла до вечора. До ранку пройшло. Буду обережніший.

Рік 1 Навчився читати небо. Коли хмари темніють з заходу — буде дощ. Дощ означає свіжа вода в заглибинах. Починаю розуміти ритм цього місця.

Рани загоюються швидше ніж раніше. Навіть не помічаю як.

Рік 2 Пішов далі від берега вперше. Каміння скрізь однакове — сіре, мовчазне, без кінця. Але знайшов місце де з-під скелі б'є джерело. Чиста вода. Переселився ближче.

Вночі чув звуки з моря. Не знаю що їх робить.

Рік 3 Зайшов у море по пояс. Під водою інший світ — дивні форми, щось схоже на рослини але не рослини, істоти що ширяють у воді без видимих зусиль. Нічого з цього я не впізнав. Уламків пам'яті не прийшло — лише відчуття що дивлюсь на щось дуже давнє.

Рік 5 П'ять років. Це слово — роки — вже майже нічого не означає. Дні схожі один на одний. Я живу за ритмом дощів і припливів.

Тіло змінилось. М'язи щільніші. Холод більше не турбує так як раніше. Я не знаю скільки це триватиме — це пристосування, чи я просто стаю чимось іншим.

Рік 12 Земля здригнулась вперше. Не сильно — просто гул під ногами і каміння що посипалось зі скелі поруч. Але відчуття лишилось на кілька днів. Ніби щось глибоко внизу нагадало що воно є.

Рік 20 Більше моху. Він повзе далі від води — на сухіші камені, вище на скелі. Повільно, але невпинно. Дивлюсь на нього і думаю: ми обидва тут робимо одне і те саме.

Рік 31 Небо на заході вже кілька ночей світиться. Не зорі — щось інше, ближче. Помаранчеве і тремтливе. Я дивлюсь і відчуваю як щось прокидається в грудях — не страх. Щось більше схоже на передчуття.

Земля гуде тихо але постійно вже третій день.

Щось наближається.