Останній Мандрівник

Міраж

Я живу у світі, якого не існує,

Неважливо, хочу я, чи ні,

Ніхто мене не питав цього,

Я просто вийшов і ожив.

Можливо хтось мене хотів,

Можливо ні,

Яке це має значення зараз,

Коли ти сам по собі.

Я інопланетянин з чужої землі,

Зі світу який ніколи не буде моїм,

Але світу, в який я хотів би,

А чи заслуговую? Не знаю, це буде ясно в кінці.

Я топлю все це в тому що роблю,

Щоб не відчувати безглуздість і біль свого буття,

Щоб мати заглушку, як наркотик,

Ховаю голову в пісок від нестерпності.

Я чхати хотів, чи ви зрозумієте мене.

Я клятий егоїст, думаю лиш про себе і те,

Що не дає збожеволіти в щент.

А ще я хотів би не бути один. У цьому.

Моралі немає. Лише порожнеча.

Вдихаю отруту востаннє,

Подивлюсь я на небо.

Але ніколи туди вже не пораду. А хотілося б.

В тім як наважусь розпоряджатись тим що мені не належить.

То буде розплата. Мабуть. Якщо вірити тим що брешуть.

А якщо не буде? То мабуть тоді взагалі сенсу немає.

Просто ставай ким ти є.

Я нічого не хочу сказати. Я просто...

Хочу замовкнути. На завжди.

Припинити існування тут.

Зникнути, розчинитись в небутті. Може...

Порожнеча буде краще ніж все це.

Але поки що я живий,

Поки бодай іскринка жевріє, то ж...

Не дочекаєтесь.

Подобається

#571 в Різне
#39 в Поезія

Відредаговано: 16.05.2026