Останній Мандрівник
Космос
Відкривав тобі я космос,
Наливав в долоні зорі,
Сяяли барвисто й просто,
Витікало світло - в простір.
Танув лід - потоками,
Сіялись поля - коралами.
Смакували вони кавою
З духмяном медо-пряника.
Тріск камінного вогню, і коврик,
Погляд, подих... Мимоволі
Зупинюсь ще на долоні,
В лініях нерівних, довгих...
Пробігом роса, світанок,
Прослизнувший сонця промінь
Залоскоче твою скроню,
Усмішка, прижмуриш очі.
Відкривав я тобі космос,
Наливав в долоні зорі,
Куди ж ділись квіти й поні,
Мабуть, канули в безодню.
Ше тримав той тріп мене, доволі
Довго відпускало і тебе.
Диван подертий, стелі копоть,
І зустрів обох сенсей.
Кинув прозу на підлогу,
"Ось вам ваші три дороги",
Помахав нам - і пішов,
В свою, широку, до зірок.
І за ним ми полетіли,
Відкривати чорні діри,
І ковтати плазми жар,
Тіло в рай, душа - в пожар.
Відредаговано: 26.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
